Ілья Ерєнбурґ подарував російській культурі шістдесятників вичерпне слово «Оттєпєль».

Українцям він нічого не подарував – він їх ненавидів. Чому? Не знаю. Але ся звіряча ненависть прошиває трутою го книжку «Люді ґоди жізнь» -- книги шоста а сьома.

Відверто кажучи, порожненький пісатєлішка. Усе їздить, бореться за мір і обєдаєт. Переконаний, виконував він і специфічні функції совітських спецслужб – хто би його без сього пускав за буґор? Ото ж бо.

Як він ненавидить націоналізм (не сіонізм), особливо український. Тичина, Корнійчук для нього просто страшні – «Я вже засинав, коли Павло Григорович сказав: «Буде обов'язково помилка». Хоча я народився у Київі, але дитинство і юність провів у Москві, чимало українських слів мені видаються загадковими. Помилка – се ашибка, потім мені пояснили, але тоді у напівсні мені видалося, же нам милять голови». Се говорить не московитський пісатєль, а тисячолітня жидівська свідомість очікування лиха, недовіри, ворожости.

Поряд з тим автора розриває любов до жидівства яке разом з тим не сміє бути жидівським націоналізмом: «Ніколи Міхоелс не був націоналістом», «він залишався мудрим ребе», «Я дивився фільми Чапліна, і мені не приходило до голови, що він єврей», «Христос був одним із єврейських бунтарів».

А що ж він ще любить? Поїсти, випити доброго винця і поборотися0 за мір ва усьом мірє.

Не вірите? Та ось же, призволяйтеся: «деякі пили, співали. Я намагався спати…», «Я погано слухав доповідь д'Арбузьє про боротьбу за мир у Чорній Африці – мені хотілося їсти», «Я весь час дивився на годинника – пів на другу, через годину треба іти на засідання, якщо нас не погодують, я не витримаю…», «Після вермуту я мало не збожеволів з голоду».

Заради справедливости варто зауважити – Ерєнбурґ не безнадійний: по його мемуарах розсипано чимало улучних ну майже сентенцій: «Справа не тільки у смаку, справа і у пристрасти», «характер народу не змінюється – змінюється життя», «Найнебезпечніші ілюзії. Людині, яка щойно одружилася, найшла нову квартиру, вельми тяжко уявити, що вона не устигне розставити меблі, як від усього залишиться пилюга", «Усе політика – і війна, і боротьба проти війни».

Але ураження саме таке – людина-празднік, що праздно шатається світом за наш український рахунок, штоб атабєдать за мір ва всьом мірє.

Ото ж бо й воно.