Автор пише, що ним у цій монографії запропоновано цілісну модель формування конкурентоздатності та високоефективної української економіки. Автор також, пише, що ним запроваджена у монографії пропозиції комплексної методології взаємоузгодженого використання фіскальних та монетарних важелів економічної політики.

Проаналізувавши зміст монографії можу зробити висновок, що жодні заявлені цілі не досягнуто, а монографія становить собою нарізку текстів із різних (судячи по складу використаної літератури) сумнівних джерел. Крім того, автор в багатьох своїх твердженнях демонструє просто слабку освіту, називаючи явища не прийнятими у науці визначенями.

Так при аналізі економічної системи України та створенні рекомендацій, у книзі абсолютно відсутні пропозиції по підняттю ефективності праці на в Україні. Адже саме ефективність та продуктивність праці є фундаментальним чинником конкурентоздатності економіки. Конкурентноздатність економіки є похідною від конкурентоздатності суспільства, жодного аналізу в цьому напрямку книга не містить, в книзі навіть не згадується таке поняття, як економіка знань.

Ті квадратики із стрілочками, які намальовані в книзі, жодним чином не можуть називатись моделями. Справжня модель має бути чітко математично або словесно формалізована, та містити в собі чіткі та формалізовані механізми взаємодії її складових та функціонування. Називаючи запропоновані малюнки моделями – автор демонструє низьку освіту в області економічного моделювання.

Спроби описати економіку як три складові на стор.248 (виробництво, продаж виробленого, розподіл від проданого) є не грамотним, адже економіка працює не заради цих трьох складових, а заради задоволення потреб учасників економічного процесу та отримання прибутку. Історія знає немало прикладів, коли в економічній системі відсутні в чистому вигляді ці три складові. Відповідно малюнок названий моделлю економічного підйому абсолютно не містить ніякої моделі, не кажучи вже про механізми підйому.

Коли автор описує корпоратизацію як процес створення замкнутих циклів виробництва та пропонує корпоратизацію, як спосіб підвищення ефективності виробництва - це викликає подив і приводить до висновку про слабкі знання автора. Корпоратизація ні в якому разі не підвищує ефективність виробництва і взагалі не має до цього прямого відношення. Корпорація – це форма власності. Фактично любе акціонерне товариство – є корпорацією. Крім того створення замкнутих циклів більш успішно проходить в межах приватної власності, наприклад «СКМ», «Міталл стілл». Саме надмірна корпоратизація приводить до монополізації ринку, а от же і до стримування розвитку економіки. Тобто, сама основа пропозиції – помилкова.

Аналізуючи умови в яких розбудовували свою економіку країни із високим рівнем життя, такі як Швеція, Німеччина, Японія – автор не вірно дає визначення розвинутості країни. Спільне у цих країн є висока культура їх народів та те, що з 1945 року вони практично не несли витрат на фінансування оборони та фундаментальної науки, а от же могли спрямовувати величезні кошти на розбудову суспільства. Так наприклад, твердження що Японія знаходилась в оточенні мало розвинутих країн є надзвичайно помилкове. Дійсно рівень життя в Китаї та Росії майже завжди був нижчий за Японський, але рівень життя ніяким чином не пов'язаний із науково-технічним розвитком країни. І Китай і Росія,в історичному розрізі, майже завжди випереджали Японію за рівнем науково-технічного розвитку. В Японії немає ні космічних ні ядерних технологій, що є в оточуючих її країнах. Японія, маючи за основу вдалу організацію суспільства, високу культуру та високу працездатність, просто використала та покращила наукові досягнення інших країн, в тому числі і Росії.

На жаль, ця монографія демонструє те, що автор отримав освіту нинішньої української вищої школи, яка на сьогодні не є системною та на жаль є політично заангажованою, а от же в монографії відображені всі недоліки такої освіти.

Можна зробити висновок, що монографія має рівень реферативного огляду літератури, з якого зроблені не завжди вірні висновки.