Люко Дашвар (Ірина Чернова) – журналіст, кіносценарист. Перший роман «Село – не люди» був відзначений премією «Коронація слова – 2007», а роман, про який ідеться, – премією «Коронація слова 2008».

Кохання – категорія постійна. Міняються часи й часові виміри – йому,

коханню, байдуже. Й направду, нема найцікавішої теми для романіста, ніж

кохання, особливо трагічне, пов'язане зі зрадою та смертю. Згадаймо Ромео й

Джульєтту, задушену Дездемону, романтично-фольклорні образи… Кожен із

читачів, думаю, успішно продовжить перелік.

Люко Дашвар – добра учениця, бо саме таке кохання присутнє в її романах. У

романі «Молоко з кров'ю» – головні герої Маруся й Стьопа кохають одне

одного з 12-ти років і до смерті, але їм постійно заважають:

географічно-політичні й військові обставини (події роману охоплюють

1941 – 2007

роки), далекі й близькі родичі, заздрісні сусіди й вороги. Письменниця

майстерно конструює сюжет. Інтрига до інтриги: весілля Марусі з першим

парубком на селі Олексієм (от уже й необхідний любовний трикутник!), одруження

Степана і, як наслідок, кохання Марусі й Степана набуває рис таємничості:

*«Більше – не розлучалися. Настороженими стали, обережними, таїлися, як ті

партизани, і, здавалося, нікому й ніколи у Рокитному не спаде на думку, що

рудий Стьопка-німець і горда румунка Маруся тільки й живуть, що день до

ночі, бо вночі, хай раз на тиждень чи навіть на місяць, він таки обдурить

усіх на селі й непомітно, як найдосвідченіший шпигун, підкрадеться під

Марусине вікно. А вона вже чекатиме…». *

* *Вельми загострює сюжет коралове намисто, що в романі символізує вічність

почуттів: намисто передають у спадок, його рвуть, гублять, знаходять,

знову дарують: *«Бабуся казали – у кого коралі біля серця, того вночі зірка

зігріє».* Разок намиста об'єднав події роману в коло, тому Пролог та Епілог

читати найцікавіше.* *

Переповідати подальші події я не стану – читайте роман, але можете мені

повірити, що там удоста зрад, ревнощів, смертей, вбивств та інших не менш

потрібних моментів для того, щоби книга читалася всю ніч, до рання.

Отже, роман має всі ознаки бестселеру. А справжньої художньої книги?

На мою думку, роману бракує природності. Поясню: Марусі й Степанові на

початку оповіді ніхто не заважав об'єднатися й щасливо прожити своє життя

разом не тільки вночі, а й в день. Але ця обставина завадила би письменниці

створити проблемний сюжет, і тому першу й наступні перешкоди авторка

сотворила ш т у ч н о, нічим (у тексті роману) психологічно їх не

мотивуючи. І подальші події, про які говорилося вище, теж виглядають

«муляжами» ситуацій, іноді на рівні пліток: «А ви знаєте, що?.. А ви чули

про?..». Психологічно роман виглядає спрощеним, «мілко плаваючим»,

неглибоким. На мою думку, це – суттєва вада. Можливо, я помилилася.

Уважно перечитала

ключові сторінки, але відчуття штучності створеного мене не покинуло

дотепер. А шкода, бо фантазійна «комора» Люко Дашвар повнісінька. Додати би

фахового вишколу!