Артем Чех – киянин, за освітою – соціолог, автор чотирьох прозових книг, переможець у конкурсі ,,Міський молодіжний роман 2007".

Сьогочасна молодіжна проза різко знизила планку психологічного віку і

письменника, і читача. Але в умовах наростаючої агресивної інфантильності

все таки вирізняються художні індивідуальності. Повість, про яку йдеться,

написав молодий прозаїк, який навряд чи пам'ятає совєцьку добу. Трагічна

антиутопія оповіді не має ,,грунту під ногами", і тому, безперечно,

проглядаються запозичення, зокрема, кіношні паралелі: * ,,Я писав цю

історію, свідомо запозичуючи найпопулярніші кліше світового кінематографа" –

*декларує у ,,Передмові" Артем Чех, і це зрозуміло, бо кожен володіє тією

інформацією, якою має можливість володіти.

Одразу виникає питання поетики-метафори заголовку – до чого тут пластик? Я

довго думала й придумала таке: пластик, або точніше, пластмаса, як матеріал,

має властивість під дією нагрівання і тиску міняти форму. Подивимося, що

відбувається у повісті. Спокійне глухопровінційне містечко під ,,гарячим"

впливом і тиском інфернальних подій перетворюється у киплячий казан із

кров'ю, тілами загиблих жителів і гостей дурного дійства-карнавалу, що був

придуманий хворими людьми: *,,Через тиждень наше місто святкуватиме якусь

там річницю демократії. Мало хто розумів це свято, але відзначали його

завжди гучно, з трепетом і надривом… Це свято завжди збирало тисячі

мешканців міста, які гуртувались у геометризовані колони й проходили

урочистою ходою центром міста, а потім розбрідалися хаотичними групками та

сім**'ями, гуляли у міському саду й на території інтернату для людей із

проблемами опорно-рухової системи**"*.

Читачу запропоновано свого роду текст-колаж: уже згадувані кіношні

запозичення, особливо кривавих сцен-кадрів; правдоподібність, навіть,

реалістичність у зображенні внутрішнього життя персонажів, і особливо,

їхньої зовнішності: *,,Людина, яка не мала жодного уявлення, що роблять ці

двоє, могла з легкістю прийняти їх за змовників або зрадників, утаємничених

шизофреників або підстаркуватих гомосексуалістів. Зрештою, майже так і

було…"; *психологічно точно вмотивовані вчинки героїв у різних ситуаціях.

Не цурається автор й використання художнього засобу – ,,потоку свідомості",

особливо коли реалістична психологія переходить у площину містичну: *,,І

снилося мені, наче біжу я вздовж вагончиків та вольєрів у напрямку великого

брезентового шатра, і це, я розумію, цирк. Я перечипаюсь через жебраків, що

сидять біля входу, а вони, жебраки, дико гигочуть і розвалюються на члени.

Окремо руки, ноги, голова…**".* Містечковий кривавий ,,шкандаль" за

короткий час доростає до символу абсурдності будь-якого позитиву життя: *,,На

крислатому клені на своїх підтяжках висів клоун. Його штани були спущені. По

ногах бігла кров. Біля того ж клену валялися ще два мертвих тіла. Перше –

велике і кругле. Якщо добре придивитися, то з легкістю можна було розгледіти

схожу на решето клоунесу. Друге тіло належало Олександру Миколайовичу

Культурному…**" *– до речі, одному з організаторів карнавалу, що спокійно

перетворився у трагедію.

Катарсису не відбулося. ,,Молекули" тексту повторилися, згорнулися,

заплелися, і поступово, не поспішаючи, я зрозуміла: те, що чекає на нас

завтра, – це те, від чого ми втікли вчора (або ж ,,Післявчора" – жарт! *–

Т. Д.).*

Автор повісті послідовно безкомпромісний, насамперед, до себе, рішуче,

відважно, сміливо, категорично рухається до невідомого. Це може собі

дозволити тільки справжній талант, якому нема чого втрачати, і нема чого

боятися. І саме цей момент переконує, і саме він не дозволяє назвати повість

Артема Чеха ,,ширвжитком".

Бажаю молодому талановитому авторові уникати в майбутніх творах одного разу

знайденого й перевіреного, навіть, якщо це будуть геніальні Хічкок й

Фелліні, Трієр і Бергман.