Анна Багряна – одна з найпомітніших письменниць першого літературного покоління ХХІ століття , автор 4-х збірок поезій, тільки в поточному році отримала три нагороди – ,,Коронація слова" – 2008 (ІІІ місце), видавництва ,,Смолоскип" (ІІ місце), Міжнародну українсько-німецьку премію імені Олеся Гончара. Непогана експозиція літературної праці!

Роман ,,Етимологія крові" – колоритна розповідь про життя-буття

сучасної жінки. Головна героїня Ярослава (Ярка – так її кликали рідні, коханці

та єдина подруга Марта) народилася ще за колишніх радянських часів на

Київщині, отже пережила аварію на ЧАЕС, переселення до Києва, про який вона

говорить так: ,,*А це місто, в якому я живу… воно направду мені чуже. Я

люблю його, як люблять фатум. Це цілком зручна необхідність – у моїй любові.

Але не більше, не глибше**". *У цих словах, на мою думку, криється філософія

розвитку подальших подій, про які йдеться в романі: безжальне дорослішання

героїні, перший сексуальний досвід, часта зміна коханців, втома, нудьга й

депресія від повсякденності, що спонукають до мандрів. Героїня –

інтелектуалка, сповнена передчуттів розкриття родинної таємниці, мандрує в

Карпати, де й починається найцікавіше. Оповідь у романі набуває щільності,

сконцентрованості, розпадається на часові паралелі, стає гіллястою, наче

смерека, або розгалуженим Черемошем, на березі якого відбуваються основні

події середини роману. Таємниця сусідить із таємницею, на таємниці сидить і

таємницею поганяє. За авторкою, людські пристрасті не мають ні початку, ні

завершення. І тут вона права: люди мало змінюються, вони просто одягають

нові костюми і придумують собі нові помилки й нові мрії. Насправді ж,

це – старі

помилки і старі мрії.

А тепер – про жаб, яких у романі дійсно забагато, вони

,,вискакують" майже на кожній сторінці, де йдеться про потойбічно-відьомські

справи. І не тільки: містечко на Гуцульщині, куди прибули наші мандрівниці,

до 1962 року дійсно називалося Жаб'є, тепер – Верховина). Такої

етимологічно-пізнавальної інформації про цих тварин, гарантую, читач ніде

більше не знайде, хіба тільки в спеціалізованих виданнях, але це вже інша

історія. А в романі жаба – це символ: *,,Жаба – це істота, що живе у двох

стихіях. У різних традиціях вона пов**'язана саме з водою, зокрема, з дощем,

і присутня в ритуалах викликання дощу… У Давньому Египті з головою жаби

зображувалися чоловічі першобожества… Египетська богиня родючості і породіль

зображувалася жабою або жінкою з жабою на голові*…". Додам, що в романі саме

їдло зі жаб рятує від голодної смерті прародичів головної героїні.

Анна Багряна зі сторінок направду цікавого роману намагається

пояснити читачам (напевно, й собі також) щось вельми важливе. До відомої

аксіоми: всі випадковості, зібрані докупи, являють собою наприкінці

людського життя міцний ланцюг закономірностей, письменниця додає своє

резюме: навчися читати знаки Долі, й ці випадковості перетворяться в

закономірності значно раніше – ще встигнеш пожити в своє задоволення! Що

це за знаки такі? Де їх шукати? Анна Багряна вважає, що саме кров –

найвпливовіший носій генетики Роду, і неповага до історії, до пам'яті

предків – джерело усіх наших бід, як особистих, так і державних.

Родзинкою сюжетного плетення роману я вважаю історію зі золотими

кульчиками-півмісяцями: фантазія авторки зблискує золотом без лапок!

У романі рясно філософських (авторських?) одкровень: *,, – Той,

хто був перекотиполем, щасливіший, бо він – вільний, бо однаково житиме

будь-де, не сумуватиме за рідною землею, вся ж земля для нього – рідна. А

дерева нещасні, вони стоять усе життя на одному місці, а коли роблять спробу

зрушити, помирають**"; ,,…смерть – лише початок нового життя…**". *

* *І насамкінець процитую головний висновок Анни Багряної, що звучить без

моралізаторства, без агітації, тобто, хочеш – вір, не хочеш – не вір, це

твоя справа, шановний читачу: * ,,І тоді з-під землі вибухає гарячий

багряний фонтан – ніби кидає виклик усім, хто не хоче вірити у те, що наша

земля – це насправді наша кров… І тоді помічаю раптом – уся земля вкрита

бридкими чорними жабами. Вони стрибають одна поперед одної, одна на одну,

підставляючи під багряний фонтан свої потворні спини…**".*