Галина Вдовиченко живе у Львові, працює заступником головного редактора у щоденній газеті ,,Високий замок". Роман, про який ідеться, відзначений оргкомітетом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п'єс ,,Коронація слова – 2008".

Експозиція роману спокійна: у прекрасному місті Львові жили-були

чотири подруги: журналіст Галина, дизайнер Ірина, коректор Магда і

телеведуча Луїза – оригінальні, творчі, активні особистості. Жили – не

тужили, бо на перший погляд, усе в житті кожної склалося добре, а проблеми

– в кого їх тепер нема?* ,,Середа – день зустрічей, дівич-вечір. Вони їх

називали ,,Фіалки щосереди". Намагалися бодай два вечори на місяць у середу

залишати для спілкування вчотирьох**". *Читач знайомиться з подругами, коли

їм уже по… ( промовчимо), коли давно відшуміли студентські роки, а діти

виросли. І раптом… (так починається казка ) подругам до рук потрапляє

дерев'яне

яблуко, яке давній майстер (у романі – це Пінзель) зробив із секретом: ,*,Воно

було розміром з натуральне, але неправильної форми. Схоже на золотий ранет,

шершаве, помережане малюнком старого дерева. На верхівці була колись якась

деталь – швидше за все гілочка або листочок. Зараз із маківки яблука стирчав

тупий уламок зі згладженими краями".*

Письменниця любить своїх героїнь, і тому вибудовує сюжетну фабулу роману в

кращих традиціях романтичного стилю – наділяє яблуко дивовижною

ознакою виконувати

найпотаємніші бажання кожної з подруг по черзі. Так воно й відбулося в

нашому романі – як у казці: Магда народила давно очікувану дитину, Галина

заснувала престижний журнал, про який мріяла, і нарешті, за покликом душі,

написала роман, Ірина повернулася до коханого чоловіка, а Луїза вберегла

Того Самого, Єдиного від страшної згуби. І хоч подальші події, що відбулися

з подругами, не вельми правдоподібні, (не забуваймо, що ми у казці) – це не

має жодного значення, бо саме в цьому приховано своєрідний і дещо

призабутий шарм впливу на читача. Направду кажучи, кожна з подруг заслужила

свій happy end, бо працювала, по крихті добираючи досвід, зберігаючи дружбу,

вірність, кохання, але без казкового яблука це була би зовсім інша

історія!

Роман ,,Пів'яблука" – виразно розважального характеру, але я

вжила це означення без негативу. Авторка психологічно точно, небагатослівно,

не поспішаючи, без жодного відтінку солодкавості й фальші, через призму

жіночого досвіду розповідає про можливе і неможливе в нашому

тверезо-практичному суспільстві.

,,Дух" міста Львова в романі впізнаваний і притягальний, адже

письменниця бачить рідне місто очима художника. Ось картина з висоти

пташиного польоту в дощ: ,*,Львів розкинувся перед очима каскадом

старовинних дахів, лискучих від вечірнього дощу. Імпресіоністська мжичка

додала пейзажу переконливості: побачили б таку акварель у крамниці чи на

виставці, відразу би пізнали: за завісою дощу саме Львів".* А ось місто

осіннє: ,*,День був чудовий, які нерідко трапляються у Львові в жовтні –

сонячний, у соковитих тонах стиглої осені, з павутинням у прозорому повітрі*

". Прогулянка містом, за влучним висловом письменниці – Львовотерапія: * ,,У

захваті завмерли перед майже зруйнованим вітражем у верхній частині старих

дубових дверей на брамі… Присіли навпочіпки, аби прочитати напис на кахлях

під ногами з напівстертими польськими словами – іменем майстра-виробника".*

У літературознавця Роксани Харчук я знайшла точне визначення: ,,У сучасній

українській прозі окреме місце займають твори, написані жінками. Їх

вирізняють не тільки увага до жінки і жіночих проблем чи виразно жіночий

погляд на світ і важливі проблеми сучасності. Жіноча проза – це інший стиль

мислення і письма, інша манера мовлення, інший тон" (Р. Б. Харчук. Сучасна

українська проза. Постмодерний період. с. 180).

За всіма ознаками, роман Галини Вдовиченко – яскравий взірець сучасної

феміністичної прози, адже його написала талановита жінка п р о талановитих

жінок і, не маю найменшого сумніву, д л я талановитих жінок. Це одночасно

романтично-поетично-казково-реалістичне бачення світу, на мою думку,

знаходиться десь трохи збоку сучасної української жіночої прози. Чи є у

цього жанру майбутнє, не знаю, але читачів, вірю, не забракне!