Я стояв навпроти великого дзеркала і простягнув свою руку і відкрило воно мені своє задзеркалля і рука що враз торкнула мене була наче рука маленької дівчинки. Приблизно так я б почав переказувати власні враження і переживання після прочитання “Славки” Галі Ткачук.

Дитячі спогади, трансплантовані у художній твір, дещо вихемеризований сюжет, а точніше його закономірна відсутність, марення як витвір уяви маленької людинки – уся ця майстерна сплетеність думок перекладена на мову казки складає суціль полотна, велика художня вартісь котрого очевидна неозброєним оком.

В одному із інтерв’ю Г. Ткачук називає себе наслідувачкою відомої казкарки. Звідси і тяга до певної містифікації у її творах. Розкрити серце дитини, пригадати читачу до певної міри і його власне дитинство, показати суть цього серця – ось , гадаю, головний зміст книги. І задум молодої авторки цілком удався.

Книга складає такий суцільний пласт, що просто взяти і виокремити бодай якісь його часточки є справою безнадійною. Це ж – ціле місто! Це велика ничка – як зізнається авторка словами Славки. Такої собі химерної малої із дуже самостійницькими прояви. Трохи неблагонадійної, бо ж батьки постійно на заробітках у Києві. Трохи причинної, бо ж постійно говорить сама із собою, і з тваринами. Трохи задерикуватою, бо ж не полінувалась піднятись на шостий поверх аби надерти сраку , як виявилось згодом, своїй найкращій подрузі. А ще постійні вплітання з Бібілії додають фарби цьому чтиву.

У тому ж інтерв’ю авторка зізнається, що якась там тьотя, коли прочитала її повістинку одразу ж дала повноціннй діагноз, мовляв усе це суцільний брєд. Вигадка, від початку і до кінця , додам від себе. Але вигадка геніальна , що враз проросла у двадцятирічної молодої жінки устами її, відійшовшої у небуття дитячості, котра, проте, невидимо, можливо навіть і для неї самої, вселилась у образ головної героїні.

Авторка і не заперечує, що вона це Славка, а Славка це вона сама ж. І що її вигадки, де в основі лежать дитячі спогади це наші з вами вигадки, вигадки дорослих людей про самих себе. Вигадки, котрими завдячуємо, насаперед Галі Ткачук. І відчуття таке, ща нарешті з нами сталося таке дещо, що дуже могло б і не статися!