Останнє десятиліття попри плачі за Україну одних і ненависті до України інших принесло українській літературі чимало талантів, які у свою чергу наповнили книжковий ринок справжніми художніми шедеврами.

Ярослава Литвин – не виняток. Її роман «Пухнаста» -- спроба гострого експерименту – мовного, психологічного, контекстуального. Тут є надмір експресії, пошук розвитку характерів, намагання знайти щось більше, ніж просто художня проза – медитацію, філософські речі, глибину людської істоти у контексті її фізичного та духовного життя.

Є чимало невмотивованих росіянізмів, а то й авторської глухоти («тягне ПО ПІдлозі», «їЇ БАННИМ ВІНИКОМ», «маЄ БУти», «ПО ПІонерських»), але це легко усувається при приявності доброго редактора.

Ярослава Литвин намацує ґрунт для творення молодіжного сленґу («І ми влягалися як два нещастячка», «печивко», «протабунила», «надротом», «знудившись у цимбали», «запилюкана», «простодупно», «нарешті відлила із себе слова», «прапраска», «щоб всяк нормальний піплик навіть сунутись сюди боявся», «придурити», «потерла, як муха руками»), експериментує зі значеннєвими можливостями слова («вдосталь поб(ав)ив», «по спині пробігся п(р)отяг», «чужосортна та чудомисляча», «посіріла, посаріла», «зна(й)ти»), дає читачеві відчути гнучку консистенцію українського речення («медово розтягує склади», «усміхається карими коров’ячими очима», «легкий кавовий аромат її м’якого рота», «Волоссям розтирає сльози», «телефон помер», «співаюча чаша між ніг», «струсить світлим волоссям, підгризеним під каре», «голос (…) мав легку прокуреність чи застуду в нетрях», «дещо пробігло в тіні її очей, блимнувши мишачим хвостиком», «Двоповерхові будівельки на вулицях, ніби молочні зуби у ніжних ротиках, сплять», «В блокноті, повільно виляльковуючись із диму, з’являлись інші світи», «Насіння проморозилося і вже не смакувало», «ніч, що жовто-хлорним місяцем відбивається об плесо схвильованого снігу», «тіні у сутінках»).

Але головне не це, а вміння задіяти експресію мови для передачі медитації, психології характеру, а відтак і філософії буття: «просто нещасні жінки, відірвані від своєї самості. А ти їх далі відриваєш. І себе відриваєш», «друзям пробачається значно більше ніж коханим. Я не уявляв собі, як її витримують. Забагато загадковості», «Подорожі вимотували. Так само як і сльози», «Пухнаста пригвинтила мене, пройняла мене, протабунила, пропекла і просто зґвалтувала поглядом», «Вона як я, моя сестра і мати, коханка і подружка, моя книга і дорога, -- прошепотіла. А в голосі сталеві ноти», «ридала без сорому і дівочої гідності», «пригорнувши своє крихітне кумедне дівчатко, що так боїться бути собою, що тікає від себе, мене, минулого…», «Вирвала, викрала, виманила, викупила, виснажила мене в себе і топила, нищила, поглинала, ковтала у своїх очах», «Знайди себе там, де нікого немає», «глибоко всередині усолоджувався цим питанням», «Кожен мій ранок брав початок з того, що він безпосередньо не починався. (…) Кожен ставав боротьбою», «Себе вразити собою», «Чого ж ти боїшся , Бога чи болю?», «її потрібно відчувати всім тілом із заплющеними очима», «боялась жити в безбарвному».

Приємно також, же авторка не позбавлена здорової іронії, що межує з доречною уїдливістю: «І він отримав півцарства і півцарівни», «Ай як необережно для юної лані повертатись слабким боком до лева. А чи лані? А чи слабкої?», «Цьоця без віку», «ніби час-алкоголік загортав у неї тараньку», «напинатися від захвату собою».

Та є у творі, в самій його серцевині, одкровення як національні (шмат «доля – це три дорідні жінки…»), так і мистецькосутні («художники малюють ніякі натюрморти, пейзажі чи абстракції – вони переживають площини. Посередності – бояться їх. Сміливіші – граються. А метри розкидаються ними за бажанням, або ж виходять за межі»), а також одкровення як розгорнута метафора (шмат про нецке). Заради таких одкровень, власне, і варто писати роман.

У цілому твір хороший і цікавий. Безперечно, хотілося б цільності, визначеності, домовленості до решти, але, очевидно, ні сама авторка в силу свого малого життєвого та художнього досвідів, ні шлях свідомого експерименту не дають можливості цього здійснити.

Але це є передчуттям нових художніх звершень для авторки у майбутньому.