У Києві стрілась мені книжка письменника-коростенця Віктора Васильчука – „Мандри темно-вишневої самописки”. Догортав, вчитався, сподоба­лась. Привабила вона мене не лише естетичною ошатністю, барвистими ілюстраціями, а й щедрим змістом цього „свіжого” творчого доробку письменника. Придбав відразу дванадцять примірників. Десяток подарував школярчатам на січневі свята, котрі так гарно колядували та щедрували у мо­їй хаті. Примірник передав внучці-киянці, одна книжечка тепер у моє­му розпорядженні.

Віктор Васильчук відомий мені ще з минулих літ як талановитий прозаїк, бо читав, пригадується, такі його книжки – „Несподівана зустріч”, „Приречені на життя”, „Чому Нічка посварилася з Ранком”. Добре запам`яталась чітка позиція майстра слова на захист рідної природи та гуманного ставлення до „братів наших менших”. Шкода, що до цих проблем все ще не доходять руки „дорослих” письменників, котрі пишуть для повноліт­ніх, забуваючи про нашу юнь.

Казка-бувальщина „Мандри темно-вишневої самописки” приваблює також юного читача прозорою й образного мовою. Присутність автора у книжці жива і об`ємна. Створюється враження: зібрав мудрий чоловік гурт замисленої малечі й по-батьківському розповідає їй про темне-вишневу Само писку та її братів і сестричок: Кнопку; Ножиці; Скріпку, Гумку, Олівчик, Записник, Візитку, Скельце від окулярів, Пенал, Пляшечку з-під клею... Письменник знайшов оригінальний метод для збагачення інтелекту зовсім юного читача: зібрав оці канцелярсько-шкільні предмети й образно повідав ді­ткам про місця народження та походження речей, з якими хлопчики та дівчатка порідню-ються вже у перші роки свого життя. Автор збагачує знання і дорослих читачів, адже водночас із їхніми дітками татко із мамкою можуть краще запам'ятати, що ножиці винайшли кельтські племена, шовківництво народилось ще в древньому Китаї, скло почали варити ще в давньому Єгипті, у тому ж Китаї вперше почали виготовляти папір, а скріпки з'явились спершу у Норвегії, гума виготовляється із молочного соку, який сочиться із каучуконосних дерев, котрі ростуть у Південній Америці. І мені, вже літній людині, було цікаво взяти із книжки для себе далеко не зайву інфор-мацію.

Має рацію наш земляк, лауреат премії імені Лесі Українки Микола Федорович Сингаївський, який високо поціновуючи останній творчий доробок Віктора Васильчика, наголошує, що ми виростаємо із казкового дитинства, що казка переливається в реальність ... Таки цікава й потрібна книжка шановно­го Віктора Борисовича!