Кожен з нас, хто користується електронним звязком, як засобом спілкування у мережі інтернет, чудово знає що таке спам. Отже, спам - це мотлох, що його, присилаючи різного штибу користувачі, мають надію ошелешити нас своїми відкриттями у найрізноманітніших галузях.

Книга полтавського автора О.Пащенка «Життя з варіантами» репрезентована альманахом сучасної української літератури «Нова проза» належить саме до такого виду творчості.

Ю.Сичук, власник «Нової прози», з усіх сил, не добираючи слів і методів, намагається у рекордно короткий термін, увібгавши в лоно літературного процесу своє дітище, заявити про себе як непересічного й талановитого не лише літератора, але й видавця.

Книга «Життя з варіантами» попри на перший погляд доброякісну, чисто у матеріальному розумінні цього слова, сторону все ж здається тим про що ми писали декілька абзаців вище. Зібрана на поспіх, вона не викликаючи довіри хоча б з огляду на суто компютеризований шрифт набору текстів, залишає враження книги зробленої дещо в аматорському стилі. Сам автор у своїх текстах виглядає, сливе, як піонер районого масштабу узятий на пробу одним із аматорів і невдах недобудованого комсомольського минулого.

Розподіл книги на тексти у формі новел не додає авторові переваг, а я є радше його недоліком. Та й самі новели не тягнуть на рівень вище обласного літературного конкурсу. Вочевидь, не розгледівши набагато талановитіших авторів високоповажне журі у Києві, не ставши марудитись, прийняло свій справедливий вердикт. Як на мене, то Сичук підписуючи на друк окремою книгою тексти свого протеже, тим самим підписався у цілковитій своїй залежності і безпорадності маючи до вибору хіба що твори забраковані іншими більш поважнішими виданнями і видавництвами. Та й сам Ю.Сичук, будучи, за його словами, прозаїком, не звільнившись од опуртуністичних і заскорузлих ідей навряд чи зможе піднятись вище того рівня на який заслужив він собі уже сьогодні.

Придбати книгу, так гучно репрезентовану провінційним брендом «Нова проза», можна також і в Києві. Вочевидь, шеф-редакторові Сичуку таки удалось упрохати власників книгарні на Хрещатику узяти її, бодай на випробовувальний строк, на зберігання. Але розважливому шанувальнику сучасної української літератури, котрий співставивши ціну і зміст книги, навряд чи захочеться платити за це аж стільки. Справедливіше і куди розважливіше з його сторони буде придбати набагато кращі, в усіх відношеннях, книги котрі не залежуються.

А спам від Сичука, в усіх своїх проявах і форматах, приречений лише на одне. Зібраний і відсортований він викидається разом із усім іншим мотлохом геть. На узбіччя повноцінної, високохудожньої вартості.Там йому і місце!