Спочатку—з чого все почалося. Точніше, що стало останньою краплиною. Наводжу текст “рецензії”, яка днями з’явилася на ресурсі www.litforum.org. “КОКОТЮХА ВСРАВСЯ Після ґеніяльного роману „Повзе змія” Кокотюха знову скотився до свого улюбленого рівня – описовості, сміттєзвалищності, непевності у слові і у собі. Це, на превеликий жаль, потверджує його роман „Зоопарк або діти до 16”.

Автор чомусь вдарився у радянську ностальгію і почав прищавим тінейджерам оповідати про свою шкільну радянську юність. Все це достатньо несмачно, багатослівно і описово. Найголовніше – його герої аж занадто картонні і від них аж несе нафталіном.

Є цікаві образи і фрази („Ранкові дощі скоро минають”, „Перший раз із жінкою звичайно нічого не виходить – але твоя ганьба лишається чомусь не найгіршим твоїм спогадом”, „на скрипці дрочилася”, „марамої”, „куди там твої гроші”), але вони не рятують ситуації. Багато ненавмисних русизмів і використання слів неналежним чином – до прикладу, не знає Андрійчик наш достославний, же „волосня” між ногами а не на голові.

Дуже добрий дизайн Горобчука – просто супер. І шкода, що такий дизайн пішов на таку гівняну текстуально книжку.

Кокотюха всрався і всрався канкрєтно – може, треба менше писати, а більше триматися рівня „Повзе змія”?

А Капранови і Макаров всралися разом з автором, показавши свою неміч літературну і свій абсолютний несмак.

Максим ПІХВОДЕР”

...

Якщо це тільки не чорний піар... І якщо це не привертання уваги до книги аж таким чином... хоча все буває у цому світі... то я змушена констатувати прикрий факт – літературної критики, як такої, в Україні не існує. Принаймні, в інтернеті. Була колись, але сконала. Захлинулася, залита багном слововиверження тих, хто замість аналізу літературного твору, сере як на сам твір, так і на його автора.

Замислитися над цим мене змусила не вищенаведена стаття? замітка? блювотиння? – але саме вона/воно остаточно переконала – так усе і є. Усе дуже погано. Насамперед, для нас, для авторів. Бо сприймати отакі екзерсиси всерйоз, брати їх, що називається, близько до серця, намагатися знайти там раціональне зерно чи якусь слушну пораду – це свідомо доводити себе до божевільні.

Ігнорувати ж такі перлини критичної думки також не випадає. Це як проігнорувати одну вошу – незабаром засвербить скрізь. А потім доведеться голити голову і довго мазатися керосином.

Для читачів усе також не дуже добре. Навіть дуже недобре, я вважаю. Замість критичного аналізу тексту їм пропонують аналіз кала. Та й це б нічого, якби цей аналіз не намагалися провести самі глисти.

Ті, хто жере лайно, в природі називаються копрофагами. Ті, хто його смакує, в українському медійному просторі називаються критиками.

Чому герої Кокотюхи “аж занадто картонні і від них аж несе нафталіном” – вам зрозуміло? Ні? Ну як же, бо автор замітки так сказав! Усьо! Тихо будьте! Мовчіть, ті, хто геть не вважає “Повзе змія” геніальним твором, і більше любить, приміром, “Легенду про Безголового”. Возрадуйтеся не-любителі творчості Кокотюхи, і заткайтеся ті, кому подобаються майже всі його твори! Як чому? Бо він усрався, невже не ясно? Разом із ним у клозеті сиділи Макаров і брати Капранови. А Максим Піхводер за ними у шпарину між дошками підглядав, не інакше.

Що ж, кожному – своє.

“Нині ця так звана літературна критика подібна до розкуркулення. Я ніхто, але й тебе зроблю ніким. Опущу до свого рівня – каналізаційного – ось за яким принципом у нас “критикують”. (с) Олександр Шевченко.

Драти піхви – не штука. Для цього треба мати лише ерекцію та партнерку, якій цього досить.

А обрати собі таке псевдо – досить показово. Чи це направду хлопаці так не пощастило із прізвищем? І якщо Капранови та Макаров “показують нам свою літературну неміч і свій абсолютний несмак”, то Максим Туди-Його-Дрючок, демонструє нам свій надзвичайно вишуканий смак. І свою небувалу міць також.

Він такий, він може. У нього виходить випорожнюватися на публіці. Прямо на голови тієї ж публіки. Ну що ж тут скажеш?.. Браво. Алле-Оп!

Він бере автора, обливає його лайном, а потім затискує носа і каже “Тьху, як смердить від тебе... Все, пішов я звідси, бо іще замащуся”.

Після відвідин деяких сайтів треба довго мити руки. Або ще краще приймати душ, як радили ті ж брати Капранови.

А деяким “критикам” не гріх і затямити – якщо звідусіль постійно смердить лайном, нюхати треба насамперед власні труси.