Іти на 9.30 на прес-конференцію – збочення, проте воно варте того, якщо тобі так зранку дарують аж цілу книжку, до того ж талановиту, та ще й неоднозначну.

Журналіста Ігора Ткаленка знаю давно. Ще з часів, коли він працював у службі віце-прем’єра Пинзеника у далекому 1992 році. Тоді все тільки починалось. Була звіряча інфляція. Безмежна політична свобода разом зі свободою слова. Велика ейфорія творення і великі надії на повну самореалізацію. Долі наші склалися по ріжному: Олександер Кривенко пішов до Лазаренка, потім ходив у журналістське та політичне комірне, врешті найшов невиправдану, але й невідворотну смерть. Влодко Павлів попоневірявся світами і журналістськими середовищами, написав низку вагомих речей, в тім числі і кілька направду вартісних есеїв про своє покоління, врешті звар’ював до решти і пише тепер полонофільські та жидолюбні статейочки до жидівських ґлямурних журналиків на кшталт тої, же голокост аж ніяк не можна рівняти до голодомору, бо… Та правда, Влодку, факт голокосту ще треба довести, а факт голодомору, в якому жиди відіграли провідну ролю – не перекреслиш. Олег Кузан побув журналістом, перегодом бюрократом в апараті львівського мера Буняка. Його ж політична кар’єра в ПОРІ скінчилася не розпочавшись.

Мабуть, з того віце-прем’єрського часу Ткаленко і загубив себе – він метався, писав геніальні статті в «Київські відомості», займався менеджментом малярства, прийшов до глибинної віри в Бога. Врешті очолив ґазету фанів Тимошенко «ВВ». Саме там оприлюднив фейлетона на адресу Гані Герман, на що вона відреагувала листами, а потім і позовом до суду.

Шкода Ткаленка, бо в його книжці «Анна Герман против ВВ» проглядається якась начеб заздрість на те, же львівшька пані пішла у політику і там є, а Ткаленко так і не вийшов з середовища політичної прислуги. Хоча треба віддати йому належне, він хлопець дуже талановитий, його тексти і розмисли читати просто цікаво, він влучно шпарить з Біблії цілі уступи і впевнено «розчехляє» публічного політика Герман. Остання сама й підставляється – своїми відвертими інтерв’ями ґлямурним журналикам, некоректними як на голову парламентського комітету зі свободи слова висловами про поділ ЗМІ і журналістів на престижних і не дуже, а також просто самознищуючим оприлюдненням акту купівлі-продажу квартири на Хмельницького у 2001 році за смішні 3 тисячі американських долярів. Або офіцер ЦРУ Купчинський їй подарував ту кватирю, завербувавши її перед тим, або вона приховала від держави дійсну суму угоди, аби не платити не такі вже й великі податки.

Ткаленко досить влучно аналізує інтимні справи Герман, її журналістську кар’єру та обставини пов’язані з її сином Коровіциним. Навіщо він це робить? Він не може змиритися світоглядно з тим, що Ганна Герман як політик не у Нашій Україні, а в Партії одного реґіону. Але які у нього для цього півдстави? Та ніяких.

Бути фаном Тимошенко – не значить нехтувати всіма іншими жінками-політиками, чи не так?

Я знаю Ганю давно – вона талановита журналістка, розумна жінка і добра людина. За день до її призначення прес-секретарем Януковича здибав її на вулиці Києва та й кажу їй – Пора тобі в політику. – Не беруть мене в Нашу Україну. –То є інші партії. – Певне, же так.

Мені не все подобається, що і як вона каже і робить. Вона стала малоприступна для простих смертних, але на ювілейний вечір до Коростеня до автора «Чорнобривців» Миколи Сингаївського приїхала і від імені прем’єра Януковича привітала. А Президент Ющенко та його команда навіть не відреагували на прохання Літфоруму. Голосування по голодомору засвідчило, що в самій Герман є межа компромісу, межа людяності, за яку вона не переступає – і це головне. Чого я не можу сказати про сухого, сулковського, стояна, рижука та інших тіпа українців, а насправді просто духовного лайна.

Мотивація Ткаленка мені невідома, але арґументація слабенька. Ганна Герман не поїхала в Росію чи деінде, а вступила в легальну політичну силу, тримає політичну лінію і поглядів своїх не міняє. То в чому її звинувачувати? Одвічне російське питання Муму-Ґерасиму «За что?» Але ж таке саме питання можна адресувати Ткаленкові – за что ти фан Тимошенко? І це нормально. Професіонал має отримувати за свою роботу гроші, які дозволять йому виконувати цю роботу якісно. Я не погоджуюсь з тим, що еліту треба рівняти у статках і заробітках з просто громадянином, який живе і працює на себе. Політик і журналіст тратить себе (свій час, кошти) на загальну справу і тому потребує як достатніх умов для своєї суспільної праці, так і належного суспільного статусу. Чи не так, панове?

Але й Ганна Герман мусить усвідомлювати, що публічний політик мусить тримати удар і не ображатись у дрібницях.

І останнє: прикро, коли два українці публічно з’ясовують між собою стосунки, а жидики потирають рученята: от ґої дурні, поки ви цупитесь та по судах ходите, ми ваші статки купимо, закладем, перезакладем і… овшем.

Отаке.