Днями у київському видавництві ВУС (видання українських сатириків) з післямовою визначного письменника Олега Чорногуза на кошти відомих меценатів Олексія та Галини Воскобійників вийшла у світ книга під назвою „Країна Моксель - відкриття Великоросії”

На мій особистий погляд ця книжка має стати настільною чи не кожного українця. Адже саме в ній доведено, що Москва ніколи не мала прямого зв’язку з Київською Руссю. Вона штучно, через історичну фальсифікацію літописів запевняла цивілізований світ, що нібито Москвовія, є також прямою спадкоємницею Київської Русі.

Ось кілька абзаців з часопису „Українське слово” ( газета ОУН, голова Микола Плав” юк) про це історичне дослідження. Число №37 за 18 вересня 2007 року. Газета пише про цю книжку так:

” Нічого дивного в цьому нема. Упродовж цілих десятиліть учням, студентам нав’язували погляд на нашу духовність як похідну від російської, а останню трактували як пріорітетну в глобальному обширі.

Як помітне явище оцінив професор Олег Гринів вихід оригінальної праці Володимира Білінського „Открытие Великороссии”або „Страна Моксель”, в якій дослідник на основі документальних фактів подає справжню, непідроблену історію землі, яка в силу політиканських амбіцій прибрала собі штучну назву- Росія”.

Так, автор книги „Країна Моксель” Володимир Білінський категорично відкидає теорію так званої українсько- російської національної єдності, оскільки на північ від „Русії” (нинішня Україна) жив народ моксель, який розмовляв мовами угро- фінської групи. Міграція окремих представників слов’ян з наших земель на територію майбутньої Московії була епізодичною. Дослідник аргументує:

” Не могли земледельческие племена славян бросать собственные ухоженные земли и уйти в болотистые, таежные места».(До речі, сказати видавництво Олега Чорногуза переклало і видало це дослідження українською мовою). Та і пізніше, у часи монголо-татарських завоювань, слов’яни не могли емігрувати на схід, назустріч жорстоким завойовникам. Це повний нонсенс”.

Наші предки не мирилися із татарськими загарбниками, і „вже 1320 р. вони вигнали орду з Києва, а 1362 р. українські і литовські війська нищівно розбили татаро- монголів на Синіх водах. У російській офіційній історії стверджується, що московини „остаточно” скинули татаро-монгольське іго 1480р., хоч насправді аж доцарювання Петра І вони перебували у васальній залежності і платили данину спадкоємцеві Золотої Орди – Кримському ханству”.

А чого варте водіння дружби Олександра Невського і Дмитра Донського із татарськими ханами, перекручування дати заснування Москви – не 1147, а 1272 р.? Засновником Москви був хан Менгу - Тимур, і московська земля була таким собі звичайним Московським улусом Золотої Орди.

Актуальність і важливість появи цього видання в Україні (видавництво надіється, що ця книжка зацікавить й українців діаспори) переоцінити важко. Ця книжка сьогодні користується нечуваною популярністю. Видавництво її видало чималим накладом у твердій і м’якій обкладинці, аби дешевша книжка за ціною стала доступною не тільки людям з середнім заробітком, а й тій верстві населення, яка не спроможне придбати дорогу книжку.

Володимир Білінський, перекладач, видавці і спонсори цього унікального видання вважають, що вони сьогодні створили ще один пам’ятник в ім’я рідної України. Цього разу духовний і так нині потрібний ще неукраїнській Україні. Він, як ні один з підручників історії, відповідає на вічне питання українців:

„Хто ми і чиї ми діти?”.

Прочитавши історичне дослідження про „Країну Моксель”, тепер можна з упевненістю сказати, перефразовуючи Великого Тараса, що ми таки „ не моголи!”