Олег Покальчук видав перевертосик – дві книжки в одній обома мовами. Мотиви такого кроку незрозумілі або малозрозумілі, проте сама ідея такого перевертосика цікава. Політичний психолог вийшов з підпілля політтехнологічної тіні і почав артикулюватии цікаві і актуальні речі.

“Не думаючи про ведмедя” – книжка для ведмедів. Там є незрозумілий наїзд на голубу пиздобратію в Україні, яка, на думку Олега, хоче опанувати політику та інші сфери (але він, як справжній байкер, заперечує гамузом усю голубу тусовку замість того, аби виступати проти латентного гомосексуалізму у щонайвищих сферах) а також дуже класний наїзд на російський шовінізмъ.

“Як правильно сісти в куток” -- психоаналіз політичної ситуації в Україні. Щоправда, пан Покальчук все намагається аналізувати українську націю, її плюси і мінуси.

На цьому шляху у нього є цікаві речі: “колективна свідомість не знає, що непохитність – це, зокрема, й інертність, а опір – далеко ще не перемога”, “Міф, що переслідує сьогохвилинну мету, технологічний”, “Протее перемога – ось вона? Чи це ще не перемога? Чи не наша з вами?”, “Ідеалізм є або споглядальним, або безрозсудним, і тому дуже вразливим для критики всілякого роду прагматиками”, “з домашніми націми краще не жартувати”, “Коли опозиція приходить до влади, вона підміняє національну ідею державною, тобто ідеєю себе”, “динамічна мораль -- індивідуальна”, “Точка зору перетворюється на громадську думку”, “Україна – наш життєвий простір”, “напруга потреби”, “Є віра в сили окремих лідерів і навіть віра в сили їхніх ворогів”, “найзатятіші борці – це ті, хто вже все втратив”, “Перейти від процессу оспівування національної культури до самої культури”, “Чому ж здібні у нас вже можуть самоорганізуватися, а талановиті – ще ні?”, “прагнення до інтелектуальної самоти”, “Якщо публічно прийнята відповідальність реальна, то зірка стає керівником. Якщо ні -- виконавцем”.

Мудрий хлопець Олег Покальчук, але не тямить поняття української нації. Він відмовляє Ахмєтову у можності бути обличчям української нації. А Пінчук може? Смішно. Олег правильно артикулуює істину: “Україна – наш життєвий простір”, але неправильно визначає українські цінності – Істина, Краса, Добро і Добробут. Це універсальні цінності. Українські – земля, країна, віра, мова, духовна тяглість (минуле), життя, майбутнє. Автор наводить притчу про блоху в коробці, яка без коробки скаче на рівні коробки. “як можна стрибати вище від коробки й водночас залишатися в ній?” – вопрошає Олег свого читача. Духовно. Кожна людина має свободу не тільки зовнішню, а й внутрішню. Нація – це внутрішнє, яке не можна знищити, або можна знищити тільки з носієм.

Хаотичність роздумів Олега Покальчука зумовлена тим, що він не базує їх на українських цінностях, а тягне за вуха цінності абсолютні. Разом з тим все продуктивне у його книжці варте уваги і дискусії.