Збірка прози „Неповернення” (2007) – не перша у доробку автора. Михайло Цимбалюк друкується у періодичній пресі з 1980 року. До цього були збірки поезій „Зорі на землі” та „Аорта”.

В оповіданнях та новелах „Неповернення” пан Цимбалюк намагається осмислити передусім сучасну новітню історію – через події, учасником або свідком яких доводилося бути йому самому. Характери героїв створюються автором із повсякденних спостережень – це наші сусіди, це ті, кого бачимо на вулиці за буденними турботами, за бідканням – як вижити. Ось такий суворий реалізм. І якщо й виникають у цій боротьбі за виживання якісь романтичні ілюзії чи лишень несміливо починаються будівельні роботи зі зведення повітряних замків, - усе це рішуче змітається наказом у стилі „Знай своє місце!” Потрібно ж турбуватися, чи буде що поїсти на вечерю, а всі сподівання однаково будуть спаплюженими. А життя – складне, і кожен – сам за себе.

Розробляючи тему не таких далеких, але історичних подій помаранчевої революції у „Неповерненні”, автор тримає читача у постійній напрузі. Самі герої піддають усе сумнівам та з недовірою споглядають „різнобарвне велелюддя”.

„...нам не піднесуть із того майдану велетенського гарбуза?” –запитує мати-селянка сина-„беркутівця”, який бачив усе, що було „там”, у Києві, на власні очі.

Ні, не ейфорія гріє серця героїв, а слабка надія. Але найбільше їхні душі гризуть саме сумніви.

Проте є поряд і „паралельний” світ високопосадовців, який Михайло Цимбалюк вимальовує досить схематично. Цей світ також хитається, сумніваєтся, але виглядає більш захищеним. У порівнянні з тим, у якому перебувають прості українці на Майдані. Зрештою ми не бачимо ні переможених, ані переможців. Маємо домислювати далі самі, враховуючи усі відомі нам наступні події...

Інші новели та оповідання також – про наболіле, українське. Тут і безробітя, і новітні „роксолани”... Але часом автор аж занадто захоплюється називанням давно відомих прописних істин. А хотілося б побачити і новий, несподіваний погляд – на те, до чого, здавалося б, звикли, на те, про що нібито кожен усе чудово знає. Також герої мають позбутися схемачності, ожити.

Ця збірка, сподіваюся, не остання. І в наступних творах, можливо, відбудеться саме така метаморфоза.