Українські політики і політологи патологічно не люблять книжки – ні читати, ні писати. Вони користаються переважно ЗМІ не кращої якості та балаканиною. Культура книжки – це і політична культура теж.

А от детективи політики і політологи дуже навіть люблять. Цим і скористався відомий український письменник і політтехнолог Станіслав Стеценко. Його роман „Вся влада радам” – це і політичний детектив, і пародія на хвалебні апології сучасних українських політиків.

Чи вдалий він? Це як з якого боку подивитися. Як скороминуще чтиво про актуальну українську політику – може бути. Але як художньо повновартісний твір мистецтва – ні.

До позитивів можна зарахувати вдалі художньо деталі, вирази, сентенції: „Я і хотів би бути трохи вищим. І щоб волосся було більше. І густіше. Але той, по телевізору, то не я. Вірніше, то я, а це – не я. Тобто, я – то не він. Точніше... – спікер остаточно заплутався і перейшов до іншої теми. – а ви точно повії?”, „Зі спорту треба встигнути піти непереможеним”, „Кожен успіх має приносити задоволення”, „плювала насінням, пила пиво”, „Не вмикай тупого”, „В тиші було чути, як Гіллер налив собі склянку води і випив”.

Але негативи, на жаль, переважають: мовні („з копною” -- з копицею; „страХУ Язик його” – авторська глухота; „складний ніж” – складаний; „ухмильнувся” – посміхнувся; „сосулька” – бурулька; „віці” – сторіччі, столітті; „вулиця була пустою” – мабуть, все таки порожньою.), фактологічні („ліжко, інкрустоване цінними породами дуба” – мабуть, цінних порід одного дерева більше одного бути не може; „дістав пляшку горілки „Немиров” – у даному контексті назва горілки не має жодного значення, хіба що як рекляма конкретного горілчаного продукту; „думав, як розбагатіти” -- у романному контексті точніше було б „думав про те, як розжитися на гроші”).

Попри те – вже добре те, що Стеценко прокладає важку дорогу іншим і робить спробу заповнити політичну нішу в українській літературі.