Минуло вже більше року, які у видавництві БВГ «Вечірній Коростень» вийшла гарно скомпонована збірка поезій Валерія Андрійчука «Купальня княгині Ольги, або Довкола древлянських легенд». Давно чекали на неї шанувальники творчості Валерія Васильовича. Уривками вона траплялась їм на очі в газетах «Іскоростень», «Вечірній Коростень», на сторінках літературно-мистецького альманаху «Просто так».

Минуло вже більше року, які у видавництві БВГ «Вечірній Коростень» вийшла гарно скомпонована збірка поезій Валерія Андрійчука «Купальня княгині Ольги, або Довкола древлянських легенд». Давно чекали на неї шанувальники творчості Валерія Васильовича. Уривками вона траплялась їм на очі в газетах «Іскоростень», «Вечірній Коростень», на сторінках літературно-мистецького альманаху «Просто так».

Коли магнетизм поетичного слова заволодіває душею читача, то, наскільки мені відомо, це – назавжди. Він, цей магнетизм, від енергетики віршованого рядка, точності деталей і водночас художнього узагальнення.

Ось на високій ноті, урочисто звучить перший вірш «Шановні краяни», написаний до ювілейної дати – 1300-річчя рідного міста. Другий, «Слався Коростень», ідейно-об`ємний, з приспівом, на мою думку, не лише претендує на пісню, а й цілком міг би бути гімном Коростеня. Далі маємо можливість смакувати справжню українську ліррику вищого ґатунку у віршах про кохання.

Не можна обійти увагою і вірш «Ліквідаторам аварії на ЧАЕС». Слово тут у кожному рядку вагоме, вистраждане. Окремої уваги заслуговують твори патріотичної тематики. Це роздуми про минуле, теперішнє та майбутнє Батьківщини, про рідну мову, бо нікому так багато не достається, як зболеній душі від переживань за них.

Вражають своїм мелосом вірші, які прийшли до поета ніби з глибини народних надр, а може зі сторінок вічного «Кобзаря». Стає зрозумілим, що, переплавившись у поетовій сутності, вони тепер цілком природно мають право на життя в даній книзі.

Завершальною річчю є невелика поема, яка має аналогічну з книгою назву, де автор подає нам свій поетичний варіант відомих усім нам давніх подій, густо замішаних на його ліричній уяві.

Було б нечесно не сказати і про певні прорахунки у творах В. Андрійчука. Впадають в око дещо невмотивовані русизми на кшатл «стид і срам»,… «руки-крюки». Нарешті і сама назва книжки відповідає хіба що тільки назві поеми. Та все ж, як написано в передмові письменником В. Васильчуком: «Непідробний патріотизм, дух козацтва, лірика поліського краю дихають з кожної його поезії, проповідують добро і засуджують зло».