Книжечка відомого українського письменника Віктора Васильчука “Як їжачок ялинку врятував”, безумовно, створена для маленького читача, який з захопленням буде спостерігати за цікавими пригодами рослинок і тваринок.

Кожна розповідь є повчальною тому, що дуже часто у реальному житті трапляється так, що на місці героїв книжечки опиняються люди.

Мені, як одному з читачів, дуже подобаються яскраві образи і гармонійне поєднання флори та фауни. Книжечка пронизана сонячними променями і запахом весни, що сповнюють її радістю і щастям: “Коли Святовит прокидався, опускаючи своє яскраво-сліпуче Проміння-волосся на Землю, Мати-й-мачуха теж починала причепурюватись, розправляючи свої жовті квіти-голівки, геть забуваючи про понурість сусідів”, “Ще не встиг повністю розтанути сніг на Лісовій галявині, а Підсніжники вже зібралися до гурту і загомоніли весело, навперебій…”

Діти завжди прагнуть пізнати щось нове. Ці розповіді будуть для них казковим світом, у якому вони дізнаються багато чого правдивого і зможуть насолодитися незвичайними явищами: ”У Великому Лісі, серед високих запашних трав, духмяних квітів, у затишній хатинці жили чорна-чорна киця Нічка і білосніжний песик Ранок.”, “Трапилося це давним-давно, коли ще квіти були такі великі, наче дерева. Звірі й Птахи вміли розмовляти. А всенька планета трималась на трьох велетенських красенях-Китах.”

Дуже важко писати для дітей, коли ти вже дорослий і живеш зовсім іншим життям. Але Віктор Васильчук знайшов потрібний підхід і, здається, сам повернувся у дитинство: ”Якось восьмирічному Віті подарували хвилястого папужку Гошу з Австралії. Він умів розмовляти.”

Як зазначає у передмові до книжки Роман Кухарук: ”Можна пошкодувати тільки за одним – що їжачки, квіти і дерева не вміють читати.”

Поки писалася ця рицензія, Віктор Васильчук встиг видати ще кілька книжок, з чим його і вітаємо.