Наші історичні вороги поляки люблять корчити з себе великих наших захисників ув Европі. Двадцять років їхнього папи приніс їм всі переваги нації, що перебуває в нурті світової геополітики. Мають вони і наших полонофілів – Ярослав Грицак та Богдан Осадчук.

Але історія невблаганна. Про це свідчить і доля (а точніше -- недоля) Ольги Басараб, чий короткий життєпис написав Григорій Чопик. Його книжечка має красномовну назву „Українська розвідниця Ольга Басараб”.

Наприпочатку книжки цікава історична паралель: „А от те, що знана з російської історії посадниця Марфа, чи то пак, Марта Борецька, яка довгі літа захищала незалежність Новгородської республіки від посягань московитів, була з походження українкою, -- знає мало хто. На перший погляд, її діяльність і не була безпосередньо пов`язана з Україною, одначе історія вихованої в доброчесній українській родині й одруженої з родовитим українцем Ісааком Борецьким жінки мала б зацікавити багатьох українських читачів”.

А далі – вже, власне, про Ольгу.

Ольга Левицька народилася 1 вересня 1889 року на Рогатинщині у родині священика Михайла Левицького. Закінчила ліцей Українського інституту для дівчат у Перемишлі та однорічні курси у віденській торговій академії.

Повернувшись 1910 року до Львова, працює за фахом у банку „Дністер”.

Після створення Січових стрільців Ольга Левицька разом з Оленою Степанівною та Софією Галечко створює жіночу чоту.

Згодом виходить заміж за селянського сина Дмитра Басараба. У шлюбі вони перебували неповний рік – Дмитро гине на фронті.

Молода вдова працює за кордоном у ріжних українських організаціях амбасадорського штибу – у Фінляндії і Австрії. Після 1920-го року, коли Євген Коновалець створює Українську військову організацію, Ольга Басараб працює у розвідці УВО.

1924 року у Львові за доносом польського професора Францішка Сави Ольгу заарештувала польська поліція. Інший поляк – Кайдан „хоч п`яний, хоч тверезий, страшно брутальний – почав її катувати. Поліційний в`язничний дозорець відвів Басарабову до келії, замкнув її, а коли рано слідуючого дня отворив келію і увійшов до неї, застав, що Ольга Басарабова висіла нежива, бо повісилася на ґраті тюремного вікна. Кайдан так катував Басарабову, що її убив, а опісля повішено її у в`язниці, щоб закрити правдиву причину смерти. Як арґумент підношено, що в`язничне вікно зависоко, щоб Басарабова могла там дістатися і повіситися”. Ця простора цитата – з книги спогадів Степана Шухевича „Моє життя”, що її слушно цитує Григорій Чопик.

Отож – нетривале життя української героїні Ольги Басараб хай буде нам перед очима прикладом служіння своїй нації і пересторогою любителів цілуватись без потреби з нашими історичними ворогами, на совісті яких наша національна кров.