Клясики української літератури були клясиками в усьому – вони творили не тільки себе, не тільки літературу та супутні їй інститути, вони творили державу і націю.

Саме про це свідчить перевидана „Оберегами” праця Івана Франка „Сотворення світу”.

Багато ілюстрована, вона дає нам розуміння Франка-мислителя, який з позицій новітньої науки полемізує з жидівською тенденцією у Біблії – і виглядає достатньо арґументованим.

Засадничо Франко ґрунтує свій твір на духовному спадкові Митрополита Іларіона, який ще у княжі часи, коли жидівство Хазарського каганату претендувало на Київ, аби перегодом перейменувати його у Ціон і сформувати на українських теренах жидівську державу, поставив княжу Україну і українську націю перед вибором: або Мойсеїв закон, або Божа благодать. Як відомо, і княжа Україна, і українська нація вибрали друге.

Франко іде слідом за митрополитом Іларіоном. Він розбиває дощенту жидівських брехунів, що накидають світові свою тенденцію: „Сі цифри, певно, так собі, жидівська забавка, бо Жиди здавна любили бавитися рахунками”, „...в тих гебрейських книгах, бодай у значній їх части, Бог виступає як Бог самих тільки жидів; він велить їм без пощади вбивати людей иншої національности і дуже остро остерігає їх, щоб не піддавалися богам тих инших народів. Виходить так, що той жидівський Бог, хоч раз у раз говорить про себе, що він сотворив небо і землю, все таки бачить обік себе якихось инших богів і дуже не любить, аби хто з того вибраного народу кланявся їм. Усе те були річи, які собі хочете, але певно не вияви найвищої мудрости і найвищої правди”, „...й доси вчені даремно силкуються у незліченних єгипетських записках на написах віднайти бодай слід побуту жидів у єгипетській неволі та виходу з неї...”, „Далі велика часть тих ніби божих слів, переданих нам у книгах Мойсея і пророків, містить погані прокляття на ріжні народи, погрози та лайки, по нашому розумінню, зовсім негідні Божого імени”, „І якже ж супроти сего вірити в жидівські казки про боже об`явлення їхньому „пророкови” Мойсеєви...”, „простий народ говорив по-арамейськи”.

Далі Франко порівнює шмат Біблії, в якому йдеться про створення світу з текстами дожидівських країн і народів і переконливо доводить, що жиди „чули дзвін, та не знають, де він”.

Іван Франко певний свого переконання і своєї національної сили: „...не жадаю ні від кого, щоб вірив мені на слово”.

Сьогодні, коли наші доморощені жиди, засівши у владних кабінетах і закравши всі матеріяльні цінності нації, повели черговий похід на знищення нації, вельми актуально мати під руками „Сотворіння світу” Івана Франка, аби певно почувати себе володарем своєї землі.