гинутимуть за Україну? Ми щиро оповідаємо про героїв Крут, ми захоплено говоримо про славних усусусів, але чомусь мовчимо про те, що нездарні політики кидали під багнети і вогонь професійних армій цвіт нації, її майбутнє, а самі після пекучих і неминучих поразок тікали за кордон, де язиками і чварами поміж себе воювали за Україну.

Чи щось сьогодні змінилося?

Ані ніц.

Президент Ющенко кинув під ноги орди трьох молодих політиків – Луценка, Кириленка і Яценюка. А сам, після своєї ганебної дочасної відставки візьме своїх діточок і американшьку дружину та й поїде до Гамерики -- захищати звідтам україншьку демократію, а ти, нещасний народе, будь ув орді і з ордою. Сам. Розтерзаний і розбитий – смердом на своїй землі.

На ці невеселі думки правує мене книжка Анни Кос „Олена Степанів”.

В ній коротко, сильно і страшно оповідається про славного воїна УСС, відомого історика, маму історика Ярослава Дашкевича Олену Степанівну.

Їй випала тяжка доля – війна, російський полон, викладацтво під час польського іга, другий російський полон. Її тяжка слава має зробити нам легшу землю і легше небо над нами.

У творі чимало фактичного матеріялу, чомусь нині призабутих імен представників західноукраїнської еліти початку минулого сторіччя, сентенцій („Але що ж варта старшина без війська?”), малознаних нами історичних фактів (у 1914 році російський уряд заборонив відзначати 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка ), пронизливих психологічних деталей („мати просила і плакала, як плачуть часто матері, коли їхні діти покидають домівку в трагічний час”, „страшна шевченківська пустеля навівала на неї сумні думки”, „Селянські хлопці були передусім справедливі”, „Дівчина, що пішла добровільно проти Росії, мусить бути справжнім її ворогом”, „Причини відомі тільки митцям інтриґи”).

Анна Кос відверто називає поіменно відвертих ворогів – Ярослава Галана і Костянтина Солопа.

Пропаща сила Олени Степанів? Дивлячись, як і чим міряти. Вона – герой.

Тому варто нам запровадити низку життєписів справжніх героїв країни і дати ці життєписи нації, майбутнім поколінням, хай знають і будуть вдатніші і успішніші, не втративши головного – України.