Була така історія. Ще за часів мого курсантського життя. Готуємось до занять. Заходить прапорщик. Скептично дивиться. Підходить до одного курсанта – заглядає в конспект, до іншого – в книжку, у третього бере книжку і гортає хвилину. Плює і каже: „Ну як ви їх читаєте? Картинок нема зовсім!”

Згадав цей момент, коли зловив себе на думці, що взявши до рук „Наши авианосцы” Валерія Бабича, почав гортати книгу і дивитись фотографії. В них – хронологія трудового і творчого життя автора. На знімках бачиш справжнє життя: найкращі моменти робочих буднів, яскраві свята і моменти відпочинку серед постійних подорожей. А надписи і побажання на фотографіях схожі на маленькі, але важливі, теплі спогади про минулі роки, послання з минулого у вічність. Особливо вразили сторінки історії, унікальні фотографії, які дають можливість побачити, як це було тоді, наскільки серйозно ще за царських часів ставились до морського флоту, наскільни цінували професіоналів.

Книга побудована цікаво. Три частини – по суті одне ціле. Ідея – показати етапи будівнийтва авіаносців. Привести приклади світового досвіду. Показати життя як воно було. Торкнутись проблем, висвітлити перемоги і досягнення, згадати видатних діячів, пом’янути друзів і головне – впорядкувати думки. Книга для автора – підсумок пережитого, аналіз минулих подій, їх оцінка з позицій сучасності і історичного процесу в цілому („большое видится на расстоянье”), і, я надіюсь, стимул ставити нові цілі.

Хронологічно, у формі щоденника, йде розповідь про побачене, пережите, переосмислене. Автор дуже доречно вписує в основну розповідь особисті враження (правда, скрізь все пов’язане з роботою, зовсім мало про сім’ю, рідних – про народження дочки і те на півсторінки), описи побуту, думки, надії. Читаючи книгу, бачиш цих сильних духом людей – професіоналів, висококласних майстрів, відданих справі і тонко відчуваючих значимість цієї справи. Моменти перживань про загибель товаришів та друзів не залишають осторонь. Описи катастроф на „Новороссийске”, „Отважном” та інші приклади небезпек дає зрозуміти ступінь напруження спеціалістів, проектуючих, будуючих, експлуатуючих та обслуговуючих подібні плавучі скелі. Автору майстерно, ніби між іншим, вдалось передати дух і атмосферу життя в екстримальних умовах. Адже це було життя. Мабуть, сьогодні автору, як і багатьом іншим професіоналам, не вистачає того процесу самореалізації.

З великим болем читаються рядки про долю „Ульяновска” і подібних до нього морських гігантів. І мова навіть не про те, що когось підіслали американські спецслужби або хтось дав неправильний наказ чи підписав не той документ. А просто настав такий історичний момент. Автор сам нижче пояснює цей феномен: „История отечественного кораблестроения показывает, что одними из первых жертв политических потрясений в стране оказывались корабли, застигнутые этими событиями на стапелях или на достройке. Можно сделать ещё один вывод: первыми признаками нестабильности в государстве является изменение наименований военных кораблей”). І, нажаль, не тільки кораблебудування страждає під час історичних катаклізмів та великих перемін у суспільстві і політиці. Треба дивитись ширше: історія не терпить необдуманих рішень. За знищення флоту і армії в цілому рано чи пізно хтось має відповідати. Як казав відомий російський актор в відомому сьогодні фільмі: „Винуватий завжди хтось”. Нажаль, реальність є такою, що ті, хто приймає подібні рішення, не вчать історію, швидко забувають хто вони і що вони. А починається все з того, що забувають про старих друзів, про те, з чого все починалось. Але історія вчить, в неї свої методи.

Історія Чорноморського флоту – важливий етап нашої історії. Флот багато разів знаходився на етапах занепаду, проте славні традиції на наступних етапах розвитку дають потрясаючі результати. Чорноморський флот є ратегічно важливим для України і питання про необхідність відновлення його міці все одно постане (як у тій приказці про смажепного півня, який клює, самі знаєте куди).

Дуже приємно, що книга Валерія Бабича – також послання до тих, хто прийме естафету професіоналів – нащадкам. Адже сьогодні (не зважаючи на балачки різних недобитків та загублених у просторі тіпаполітиків) попри всі проблеми армія і флот оновлюються і переймати естафету є кому.