Стронґовський видав книзю. Та де, просто тобі фоліянт. Гарна обкладинка, специфічна назва, хитрий спозир автора споза декоративної люльки і два глупства Тарнавського-Бондаря на титулці.

Безперечно, армія членосмоків вельми втішилась і назві книжки („Глибоковроті”), і зображенню сього акту (дивіться обкладинку). Нечисленна група описувачів сего акту в українській сучлітературі насторожилась. Та розслабтесь – і ті, і ті.

У книжці дуже багато сміття (відходів, руди), дуже багато непосутнього і дуже багато порожнього. Гарне яйце, але порожнє. Верткий сперматозоїд, але, даруйте, в сраці.

У першій половині книжки вдалими уважаю „вірш без назви №17”, „Юркові Ґудзю”, „Монолог про гармонію”. Все инше – це сирий матеріял для вийобування на сцені. Може навіть під травку і музіку. Але то вже єнче мистецтво, панове, і не личить письмакові забирати кавалок хліба у своїх колег акторів і режисерів.

А от ближче до завершення книжища маємо направду талановитого і цікавого поета, що мислить і дає художній продукт: „Запало”, „Диспропорція”, „Друга спроба”, „Зрілість”, „Порноґрафія”, „medulla”, „Монолог про монологи”, „Монолог про призначення”, „вбн №139”, „вбн №140”, „Essences”.

Подекуди Стронґовському не вистачає елементарної майстерності (вправності) в техніці. Ось гарний вірш: „Страждаю. Вертер.” Що ще треба? Ніц – в`їдливо, коротко, сильно. Нє, автор ліпить море пластмасових слів. На хіра? Так само в низці инших творів.

На жаль, Стронґовський проґавив свій шанс дебютувати сильно і страшно. Нехай це буде метелик у 20 віршів – але твоїх, сильних.

Видавництво „Факт” – факнуте на цілу голову. Вказує редактора, а редактора нема. Функція видавництва – допомогти авторові, а не здерти з нього бабки і пустити голого на вітер. Голий пісюн – не завжди доречно, у плавках він виглядає і звабніше, і еротичніше.

А ти, Стронґовський, якщо сперматозоїд, то думай, куди потрапляєш.

Отак.