Каравул! Традиційно радянська українська цнота загрожена нашими одвічними ворогами – пшеками.

У той час, коли про гомосексуалізм Прокоповича, Сковороди, Гоголя, Федьковича, Кримського говоримо пошепки, а чимало сучасників (за винятком Віталія Юхименка, Дмитра Лазуткіна та Костянтина Гнатенка) – латентні, поляки нам підкинули роман Міхала Вітковського „Хтивня” у тлумаченні Андрія Бондара.

Опріч доброї назви і низки психологічно точних та філософськи значимих образів маємо типове брудне чтиво на тему гомосексуалізму, цікаве вузькому прошарку суспільности, та і то тільки в Польщі.

Автор на інакшого читача і не розраховує: само про себе, про своїх, про своє – для своїх. Бруду багато. Хоче, аби свої ригали? Не знаю.

Вдале і самобутнє: „З даху крапало у відро”, „У словах міститься їхня сила. Вони нічого не мають, усе мусять добрехати, довигадувати, доспівати.”, „Правильно казав старий Війон: бери тільки хлопців!”, „пересолоджений, літеплий чай”, „Щомиті на вулиці з-за кожного рогу виходить якийсь молодий бог”, „Вони немов би злі на самих себе”, „вже вся стала губами”, „він не відчував холоду, сорому й вітру”, „вночі парк обіцяв багато, а на виконання своєї місії не вистачало часу, бо приходив ранковий холод”, „Ніхто не написав історії підарського життя, хіба що сечею на бляшаній стінці”, „Вночі вимерлі коридори”, „В лікарні панувала сучасна смерть – порожня, наче виїдене яйце”, „в темряві уява творить чудеса”, „я ще не дорослий, і батьки все ще цікавляться долею моїх речей”, „Де ті липкі від солодких тортиків і брудні від сигаретного попелу історії”, „Шпари сірих шпал заростають сірим листям подорожника”, „Оцього вже точно вигнало в ніч бажання”, „Парк холодний, парк чорний і злий. Уночі парк перетворюється на дикий ліс”, „спраглі лише одного”...

Цитувати можна далі і багато. Але всі ці вдалості гинуть, як мошва на сонці.

Чому?

Бо в цілому шедевру сучасної художньої літератури нема.

Чи треба було витрачати сили драгомана і папір видавництва? Мабуть,так.

Мабуть, ні.

Хай читач обирає сам.