Маю жаль на українських літфункціонерів, бо вони, самозакохані і дурні, проґавлюють море талановитих творів і чимало талановитих авторів, що живуть і творять у селах та райцентрах велику високохудожню літературу.

Одним з таких письменників є Микола Сенейко із Самбора. Його повістина „Віхола кохання” – це сімейна драма, якою не люблять займатися українські письменники. З часів тріумфу Дімарова так ніхто свого вагомого слова у цій галузі літератури так і не сказав.

Тому спроба Сенейка – більше ніж цінна.

Сюжет схематичний. Батьки -- діти, добрий чоловік – поганий чоловік. Але сила характерів живих людей, які живуть і думають, роблять цю повістину живою і художньо поживною.

Чимало у творі гарних образів, психологічних начерків, пейзажної лірики: „дністрові відблиски вранішнього сонця”, „Передчуття чогось лихого, яке наче сиділо у сховку й чекало свого часу, не покидало його”, „Долу сягнули Олині очі. Задумалася. Якась віхола пронеслася й серцем”, „з обличчя повіяло холодом”, „Лишися Юрія”, „легковажити собою”, „—Навіть так, -- розгублено сказала Ольга, бо щось мусила сказати”, „Жорстока ти. Наче не жінка”, „Мав дві дівчини, але що вони проти Олі”, „Губи смикали нерви”, „—Я не дам тобі свого благословення! Чуєш, не дам! – Обійдуся!..—за ним глухо зачинилися двері”, „Рання любов тане, як перший сніг”, „У ній нуртував нікому невідомий світ, створений з Юрієм. Кожної миті рвалася до нього”, „розпечений полудневим сонцем пісок”, „І були обидвоє не просто щасливі”, „Спортивний костюм обтискав її м`яке тіло”, „Вітер прохолодними долонями обгортав розпашіле Олине лице, пустував у волоссі, забігав за шию ”, „поцілував у засохлі губи”, „Вийшли із заґсу вже наче не тими”, „Сивий дим стелився над землею, обкутував дерева”, „на її пустощі відповідав своїми пестощами”, „голорука”, „побачила дивний зад останнього вагона”, „Злітали дні у недомовці”, „я собі з нею поговорю”, „місто ніби хропіло”, „Читала – не читалося”, „Відчувала, наскільки змучена любов`ю”, „Я тобі правду раджу”, „Ольга придивилася до нього краще – вродливий. Губи в неї самі розтулилися” тощо.

До неґацій варто зарахувати низку незрозумілих для западенця росіянізмів. Також варто було авторові поставити крапку після епізоду з новою вагітністю героїні – так художньо логічніше.

Попри те Сенейко зайняв свою нішу в українській прозі, тепер її треба розширювати і поглиблювати.