Українці століттями боролись за незалежність, за волю України. Здобули незалежність і, що парадоксально, не полишають боротися. За що? А хто його знає. Аби не сидіти без діла, мабуть. І витрачаючи час на боротьбу з вітряками, полюбляють прикриватися гучними іменами борців минулого, аби долучитись до їхньої слави. Іноді мало розуміючи або просто не знаючи, хто вони були і що спонукало їх до боротьби.

Читаючи вступне слово автора, в черговий раз переконався, що вступне слово потрібно читати після основного тексту, або не читати взагалі. Критика попередніх авторів текстів на дану тему і втіха від допущених ними тих чи інших помилок – не найкращий спосіб привернути увагу на власний витвір.

Але сама постановка питання, хто такі бандерівці, петлюрівці, мазепинці, виговці тощо дуже цікава і потрібна штука. Міфи і реалії, люди і їх діяльність, особистості і міфи навколо них. Особливо цікавим є феномен процесу створення міфів навколо тих, хто загинув у боротьбі. Це привертає увагу і змушує думати.

Далі по тексту ми маємо можливість дізнатись про дитинство, молодість, життя і трагічну загибель Степана Андрійовича, проглянути документи, які неодмінно супроводжували його діяльність. Цікавими і потрібними є спроби проаналізувати передумови появи Бандери як фігури – походження ідеології українського націоналізму, „Декалог”, „12 прикмет характеру українського націоналіста”, „44 правила життя українського націоналіста”. Потрібно розуміти, що якби не Бандера, був би інший. Головне, що був би. І дуже важливими є передумови появи особистості і міфу про неї. А це вже тема інших досліджень. Діяльність за життя і діяльність після смерті, тобто міф, що живе і впливає на послідовників в даному випадку виходять набагато далі за межі просто біографічного твору. Для аналізу міфу про Бандеру і бандерівців як історичний феномен, двохсот сторінок замало. Проблематика є ширшою. Книгу „Степан Бандера: людина” побачити можна. Але книга „Степан Бандера: міф” ще не написана.