У кождого українського клясика є дві мрії: отримати Шевченківську премію і бути похованим на Байковому цвинтарі у Києві. Обидві мрії абсолютно не варті клясиків, бо єдиною мрією істинного клясика має бути – виписатись до цурки і щоб твої книжки тебе пережили.

Разом з тим Шевченківську премію ніхто не відміняв, і вона начеб служить знаком якості для того, хто її, сердешної, удостоєний.

Чи так є направду?

А давайте подивимось.

Ось переді мною книжка лавреата сеї поважної премії – „Синопсис” Дмитра Кременя з Миколаєва.

І що маємо?

Ось:

Траєкторія кулі в польоті пряма,

А парабола смерті – то зайві деталі.

Лине бабине літо. Мішенню – зима,

Чорна річка, і крапка червона в фіналі.

Так віршувати можна до нескінченності – з метою заримувати всю кібернетичну енцикльопедію. Але чи варто? Сумліваюсь.

Автор настільки немічний: з нього і абсолютний глухман („ОтаКЕ КІно”, „царсьКУ КОрону”, „ЛиК ІКон”), і сліпий в образах – „лице як лик ікон: гірке”. Чого воно гірке і як він визначив це – лизьканув його чи що? „Мені гірко”і „гірке” – ріжні психологічно стани, а відтак і поняття.

Який з Кременя поет? Він просто словоблуд:

на зеленім стовпі серед площі – очі мої на стовпі

самота обкладає даниною всіх – стіл і стілець

вікно на площу і вікно всередину будинку

вікно в сад із намальованими деревами птахами квітами

віддалік гейби в затінку райського саду сиве подвір`я як сиве повір`я

повір`я про середину світа а отже середину площі середину дня

співати співати співати

Зайве казати, що це імітація поезії, натягання на труп безглуздя її позолочених шат: очі на стовпі – дивний образ. Далі автор стверджує, що самота обкладає, але не матом і не гімном, а -- даниною. І обкладає всіх – тобто істот, але все ж не істот – стільці, вікна і столи. Тобто не всіх, а всі. І далі Кремінь взагалі вдається до плагіату – краде в Рибчинського з давньої пісні з репертуару Ніни Матвієнко, де „Ой летіли білі гуси, ой летіли у неділю дощову, Впало пір`я на подвір`я закотилось як повір`я у траву”. Так то ж поезія, а це що?

Бідний Шевченко. Він, якби був міг, передушив би половину Шевченківських лавріятів – і мав би повну рацію.