Грузія, як культура, приємна душі і серцю: Шота Руставелі, Міхеїл Джавахішвілі, Константіне Ґамсагурдія, Важа Пшавела, Тенґіз Абуладзе…

Але мені не дуже подобається шалена дружба України і Грузії, бо вона витісняє поза межі можливого реальну роботу на всіх інших напрямках.

Поза сумнівом – Америка доклала максимум зусиль як до однієї революції (троянд у Тбілісі), так і до іншої (помаранчів у Києві). Одна технологія, одна риторика, навіть загиблий журналіст – і грузин, і Георгій.

У цьому контексті дуже цікаво прочитати щойновидану і щойнопрезентовану у Києві книжку першої леді Грузії Сандри Елізабет Рулофс “Розповідь ідеалістки”. Переклад з нідерландської (не знати, чи бідні грузини мають змогу прочитати сю книжку рідною їм мовою).

Пані дружина президента Грузії оповідає про свій перший візит до Грузії, потім про знайомство з Мішою (Саакашвілі), потім про свій побит у Америці. Політика тільки трохи торкається свідомості пані Сандри, тому вона її і торкається щонайменше, хоча і показує зсередини, як ішов до вершини влади її чоловік, привідкриває завісу з постаті Шеварднадзе (вельми цікавим психологічно є портрет його дружини).

Цікавими є життєві спостереження самої Сандри: “Саакашвілі любить повторювати за кордоном “Я з Грузії, а не зі штату Джорджія””, “зрозуміла, що значить дбати про все самій і самій за все відповідати”, “я називаю таку ситуацію – забагато дорожніх знаків на твоєму шляху”, “Але між чорним і білим є багато відтінків сірого”, “мати змогу жити з тим, що ти вже пережив”, “На заході гречкою набивають подушки задля релаксації. Але скоро і там зрозуміють, що це поживна смачна їжа”, “найбільше впадала в очі величезна кількість безпритульних. На Бродвеї вони стояли через кожні десять-п`ятнадцять метрів, а на деяких вулицях – через кожні п`ять-десять метрів”, “День Валентина в Америці – це щось неймовірне. Він нікого не залишає байдужим. Люди надсилають листівки навіть котам і собакам своїх друзів!”, “Весна в голові, зима в повітрі”, “У Нью-Йорку я виплакала багато сліз”, “В Америці добре жити, якщо маєш кошти, власну машину, -- тоді почуваєшся впевнено і комфортно, можеш жити за містом”, “Після роботи я часто сиділа в кафе на терасі, насолоджуючись газетою, салатом і теплим вечором”, “У Києві 1994 року населення скаржилося на дорожнечу та неможливість придбати необхідне, в той час як єврейська мафія мала все і кожному кланові належав певний район у місті”.

Є у книжці і проколи – дивилися “Летючого голандця” замість слухали, бо оперу таки слухають, Строуб Телбот ніколи не був держсекретарем США, а тільки заступником Мадлен Олбрайт. Ці мимовільні помилки могли усунути більш уважні редактори.

Разом з тим сам факт виходу книжки відрадний – це є частиною важливої політичної культури. Тепер чекатимемо книжки і від нашої першої леді – Катерини Чумаченко.