Роман Ірен Роздобудько ”Ґудзик ”захоплює своєю ”звичайністю” трагічністю однієї, кожної людини. У кожного своя драма, всі вони переплітаються у тисячі вузликів.

Ліза розуміє, що життя „обдурило” її, а попереду -- порожнеча. Головний герой біжить за примарою і не знаходить щастя. Він не цінує мить, як часто ми не цінуємо банальних, але дуже важливих речей, а розуміємо тільки тоді, коли втрачаємо.

Книга не є простою для мене, я не можу сказати, що зразу її сприйняла. Коли перечитуєш таку книгу, кожен раз шукаєш новий сенс. Кожен може побачити у книзі щось своє, тому вона розрахована на широке коло читачів. Зачеплена тема, яка є цікавою з погляду психології -- людина зникає --з будь-яких причин. Чи це її свідоме рішення (як у Ліки), чи сталося лихо, але людини нема, є надія, яка може і не справдитися ніколи і треба вчитися з цим жити. Не похована і не жива людина -- це дуже страшно.

„Ґудзик” особисто для мене – це безкінечна кількість запитань і розуміння того, що життя – це деталі, які іноді проходять повз нас. Мене вразив останній лист Джошуа Маклейна до Северина. Чи вартий Северин Ліки? Чи можна одружуватися з людиною, коли не знаєш достеменно, чого хочеш?. Адже Людина -- не іграшка у магазині, яку можна обміняти. Американець забрав Ліку зі світу, де у неї не було щастя. А що таке щастя? Мабуть, кожен розуміє його по-своєму, але треба знати, що ніхто не має права розпоряджатися чужими почуттями. У рецензованому романі немає винних, все що є -- все від серця. Але все ж таки, мабуть, Северин не здатен любити, він тільки думає, що здатен.

Роман є джерелом осмислення і переосмислення. Коли людина стає доросла, вона розуміє, що літературу ніколи не можна аналізувати з погляду ”хороший-поганий” герой. Бо в житті не буває поганих людей, бувають різні. Найцікавіше, як і чому герой вчинив так або інакше. Завжди є причина, автор пояснює її, найголовніше -- навчитися розуміти. А це вже наука життя. Цікавим питанням є -- чи має право людина втекти і залишити рідних. Ліза спивається від горя. Легко все полишити, але чи правильно, коли світ замикається на власних переживаннях, залишаючи за бортом покалічені життя?

Звичайно сприйняття кожної людини суб’єктивне, але я зрозуміла книгу саме так. Авторка cильно сплітає сюжет. Сильним також є момент, коли Северин знаходить ґудзик. Декілька таких моментів є „соусом” для всього твору. Хороша література та, яку можна „розвивати”. Вона є живою, і знаходиться біля людини, немає значення якого вона віку і пишеться для людей, як доля, яку хтось пише для нас.