Я не є прихильником церкви Московського патріярхату в Україні, бо вважаю її ворожою всьому українському, п`ятою колоною Москви, яка не сприяє українському розвою в Україні.

Разом з тим кожну краплю українського, що просочується проз доґмати і ворожі настрої цієї церкви радий вітати щонайщиріше.

Саме такою краплею слід уважати низку книжечок Володимира Перерви, присвячених історії православних храмів на Київщині.

Одна з них – “Православне життя Гребінок в ХІХ ст.”, видана у Білій Церкві видавцем О. Пшонковським.

Автор скрупульозно викладає історію Гребінківського храму, щедро цитуючи давні документи мовою оригіналу – починаючи з дерев`яної каплиці і аж до церкви сучасного вигляду, яку може бачити кожен подорожній, що проїжджає Гребінки дорогою на Білу Церкву, а то й далі – на Одесу.

Коли дерев`яна церква згоріла, вирішили будувати кам`яницю, лиш ніяк не могли знайти місця під храм. Жителі Саливінок запрагли мати церкву на межі з Гребінками, аби ближче ходити, а гребінківці мали своє місце і свої резони. Розсудив мирян отець Петро Лебединцев, який міркував так: “В центрі села ні, бо воно перебуває поблизу корчми і єврейських домів посеред ярмаркової площі, на якій можуть чинитися ріжні рейвахи”. Тому пастир запропонував звести церкву біля поштової дороги, але не в центрі ярмаркової площі, а між ярмарком і кладовищем. Наколи місце було обрано, до справи втрутився предводитель дворянства Гудим- Левкович і граф Браницький надав місце під забудову на своїй землі.

Автор книжки детально цитує старі джерела, даючи читачеві максимум інформації.

Пише він не без подобострастія про візити до церкви і пожалування на оную російських царів, що проїжджали поштовою дорогою на Київ.

Одне слово, книжка цікава, а я бовдур, їдучи повз тую церкву в Гребінках все про неї знаю, завдячуючи Володимиру Перерві, і це мене невимовно тішить.