Мене так довго переконували, що я випадаю з сучукрлітри (а то і зі світової), що в мене була тривала хандра, і я грішним ділом думав спалити до решти всі свої твори. Як Гоголь. Але прочитав „Все ясно” Фоєра, а потім п`єси Сашка Ушкалова і збагнув, що я творю в струмені, і нема чого палити, а треба видаватися.

„Esc” – данина підлітковому прищавізму, бо є у книзі Ушкалова файне слово „черендрики”, якого я ніц не розумію, але яке є і добре характеризує його п`єски. Тут перемішались алюзії з української клясики, Іонеско, мас-культу, сучасної підліткової культури.

Ці черендрики неможливо поставити на кону, бо п`єски надто короткі. Варто писати довше, з характерами і діалогами. Але менше з тим.

Жадан ні дідька лисого не тямить в абсурді і в театрі, але пише передмову. Ця всеядність псевдозірки тую зірку аж ніяк не прикрашає. Не тямиш – не пиши. Як просять освятити своїм невмирущим іменням книзю, напиши – ПЕРЕДМОВА. Жадан. І сього достатньо.

„Сьюзі, гном та інші” – чи не найсценічніша річ. Принаймні, Боґомазов, якби вмів читати сучасні українські п`єси, зробив би з цього річ. Вона цільна і видовищна.

„Володар акваріумів” -- метафорична річ, якою можна вразити публіку.

Дія „Ойкумени” триває в автобусі і в голові однієї з героїнь. „Хлопчику, не вимахуйся” – найм`якше, що може бути.

„Сто баксів” – чудовий стьоб над любителями штатівської психології – дуже точно і сильно. Тут автор уміло грає сенсами – мовними, образними, психологічними.

Дуже цікавою видається мені п`єска „Агентство Боа конкрістор”. Від епіграфа з Галі Глодзь і до лексичного злягання автора з героєм – все грає, все витворює світ, якого не було доти, але який вже в тобі живе і множиться.

В текстах Ушкалова достатньо здорового глузду, доступних істин, здорового гомосексуалізму (і сміху над ним), йому тільки бракує сцени і доброго режисера. А ще акторів, які б знайшли у собі силу і мізки прожити цей абсурд на сцені.

Тепер чекатимемо від Сашка великої п`єси „Черендрики”, якою він утре носа і Джойсу, і Кафці, і самому Іонескові.

Дай Боже.