Колись на Січі козаки давали влучні прізвиська, які згодом ставали повноцінними прізвищами людей. Судячи з усього, козаки рідко помилялись у цій справі.

Народ теж не дурний, недарма у його свідомості відкарбувались дві вельми влучні приказки: “Дурний як чобіт” і “Два чоботи пара”. Автор книжки “Монолітне болото або ЗАТ Бродський Юлія Турчинов” Дмитро Чобіт цілком відповідає їм обом.

Шість років сердешний автор вірою і правдою працював на Юлю та її оточення, коштом Юлі та її оточення видавав книжки і провадив судові розправи. Тепер – книжка. Чого би то?

Причини викладені самим автором: 120 місце у списку і неповажне ставлення до видатного Чобота секретарки Турчинова Ані. Два ці фактори разом і спричинили відхід Чобота від Юлі, а відтак і його книжку. Є, щоправда, ще дещо – хворобливий нарцисизм автора та його безмежне невігластво.

У книжці стільки граматичних, синтаксичних та інших помилок, що аж не віриться, що її видало видавництво Товариства української мови “Просвіта”. До того ж – Броди, не Артемівськ і навіть не Алчевськ, а все таки україномовна і україномисляча Галичина.

Автор самозакохано описує свою письменницьку славу, свій авторитет та свою ролю у порятунку Юлі від чергового арешту.

Цікавими з інформативного погляду є партійно-сімейний підряд на Дніпропетровщині, біографічні дані деяких політиків, але загалом це немічний і нікчемний текст ображеного нарциса і свистуна (влучна самохарактеристика у назвах його книжок), який за свій патрійотизм вимагає пошани, поваги і статусу.

Цікавим є пасаж про “боротьбу” Чобота за НСПУ, результатом чого стало його членство у Спілці письменників (це у той час, коли тисячі українських талановитих письменників, яким саме і місце в НСПУ, роками і десятиліттями не можуть вступити в цей духовний колгосп імені Яворівського). Кволенький, треба сказати, письменник, мені б соромно було з ним бути в одній професійній лізі.

Не вміє Чобіт тримати язик за зубами, бо инакше не признався б, що “у разі перемоги Януковича моя сім`я була готова виїхати з України і просити політичного притулку в одній з країн Заходу”. Отакої – насрав і втік, а ти, бідний народе, нюхай і тішся, що в тебе є такий Чобіт в екзилі. Він також проговорюється, що у начальника юридичного управління секретаріату Президента Полудьонного є своя фірма “Професіонал”. Тепер якраз варто зацікавитись компетентним органам, чи є ця фірма досі у його розпорядженні, бо як же тоді заклики про розокремлення політики і бизнесу?

У шматі про Дніпропетровську епопею Чобіт співає дифірамби пересічній поетесі Лесі Степовичці, яка очолює місцеву філію НСПУ і має сумнівну репутацію серед письменницького загалу. Лиш не пише, яка вона поетеса і яка людина. Дивним є і те, що в книжці немає жодного слова про Володимира Яворівського, який заради депутатського крісла “здав” усіх письменників гамузом і відрікся від Президента, якого так словами любив і так багато надій на нього покладав.

Я не є прихильником Юлі і голосувати за неї не буду. Але гімно називаю гімном, а Чобота чоботом.

Крапка.