Хай дарує мені читач прикольну назву сеї рецензії – вона за аналогією до книжки Матвія Шестопала “Євреї на Україні”.

Американець Девід Дюк назвав свою працю так “Єврейське питання очима американця: моє дослідження сіонізму”. Написана вона доволі цікаво, містить у собі чимало фактологічного матеріялу, покликаного стати поживою до роздумів удумливого читача. Цілком зрозуміла гіркота американця, який спостерігає, як єврейська нація вибиває у нього з-під ніг традиційну американську культуру, хоча тут закрадається невільна аналогія до того, як розтоптали теперішні американці культуру індіянську – у свій, звичайно, час.

В книзі є чимало глибоких спостережень: “У той час, як християни святкують всезагальну добру волю у свої святі празники, євреї святкують історичні воєнні перемоги над своїми ворогами-неєвреями”, “індустрія голокосту”, “Ні одна з етнічних груп на землі не має кращого інституту зв`язків з громадськістю, як її має єврейський народ”, “з часів Фройда психологію визначають як єврейську науку”, “їх домінуюча позиція у профспілках – просто насмішка, адже ніяка інша етнічна група у США так мало не займається фізичною працею”, “письменник Йосип Собран мітко сказав, що поняття “антисеміт” більше не означає когось, хто не любить євреїв, зараз це означає “хтось, кого не люблять євреї””.

Девід Дюк дає чимало цитат зі світових авторитетів, показує механізми заволодіння євреями цілими галузями інформаційного суспільства (особливо це красномовно показано у випадку з американськими ґазетами), показує скільки євреїв у оточенні американських президентів, в дипломатичному корпусі Америки.

Разом з тим автор хибує на поверховість, коли перелічує кількість євреїв і вважає вже сам факт цього негативом. Тут попахує расизмом. Очевидно – єврей не може бути відповідальним за те, що він єврей, а його єврейство не має закривати перед ним двері у здійсненні кар`єри, самореалізації тощо. Зрозуміло, Дюкові бракує арґументів. Якщо ти, голубе, говориш про негативну діяльність цілої нації, варто це арґументувати: що роблять поганого Америці поганого своїм майном, справами, діями тощо. На жаль, цього у Дюка немає.

Разом з тим книгу варто прочитати. Вона могла б стати також предметом зацікавленого діалогу і толерантної дискусії, якби таке було можливим.

На жаль, поки що це зі сфери фантастики. Принаймні єврейські діячі в Україні до такого діалогу і дискусії не готові.