Відверто кажучи, я не є прихильником прози Василя Кожелянка з його альтернативними історіями, які можуть бути цікаві тільки національним мазохістам. Як поет, він значно глибший і багатогранніший.

Роман "Срібний павук" підкупив обіцянкою показати старі Чернівці. А це, як не як, моє рідне місто.

Чи показав Кожелянко старі, дорадянські Чернівці? Ні. Показав свою фантазію і підліткові комплекси - два головні герої (без лиць і характерів) люблять добре одягатись і споживати трунки і наїдки у кращих ресторанах старих Чернівців. Чи це добре? Не знаю. Мабуть, таким робом автор витравлює з себе свої дитячі комплекси. Але до чого тут читач?

Кожелянко не спромігся на конфлікт і на сюжет, навіть на характери не спромігся. Навіщо тоді писати? Не знаю.

У цьому контексті набагато штивнішими і художньо вар тіснішими видаються роман Тараса Мигаля "Шинок на ланцюгу" та роман Романа Андріяшика "Додому нема вороття". Там глибина - мови, характерів, сюжетних ліній. А тут що?

Хаотичними видаються нам і підробки під стародруки та манускрипти - вони нічого не додають і нічого не віднімають до-від основного тексту, то навіщо вони?

Є і позитивні речі в романі - "Забери ратицю, бо я потім не відперу піджак", "хай вас судять ваша честь і ваші револьвери", "- Голодний. - Треба брати (бандита - Р.К.) поки не наївся", "прошелестів пересохлим ротом", "зайшливі", "Кармонадлі з кодкодриля маєш?", "возик рятунковий", "тепер пили важко, похмуро, втомлено - аби напитися", "одні втікали в поле, де їх. Мов зайців, вистрілювали жандарі, інші підносили догори руки - цих розстрілював їхній ватажок Теодор Грібан", "вловив у повітрі запах весняної глини, хвої, проростаючої трави", але вони випадають з контексту, не витворюють єдиної художньої цілісності. А шкода.

Отже, Василь Кожелянко полишив приємність покзати старі Чернівці у художньому слові комусь іншому, глибшому і незакомплексованішому. Врешті, може, це і на краще.