Олександр Палій, молодий український історик і політолог давно привернув мою увагу. Яким же було моє здивування, коли побачив у книгарні його цікаву історичну роботу "Ключ до історії України" з підназвою "Друга сторона української прабатьківщини".

У своїй книжці автор у доступній і толерантній до першоджерел формі знайомить свого вдячного читача з теорією індоіранських впливів на формування української нації. Своє надзавдання автор бачить так: "...поширення історичних домислів дискредитує унікальну цінність історичної правди, її величезну конструктивну силу(…)неправда сама по собі не може бути надійним ґрунтом для творення майбутнього (...) українська історія багата настільки, що в ній без пересмикування можна знайти майже все (...) Якщо в такій багатій на джерела історії, як українська, існують "білі плями", очевидно. Що це комусь потрібно". Сам Олександр Палій зі своїм надзавданням блискуче справився: він скрупульозно крок за кроком прослідковує шлях індоєвропейського впливу на процес творення українства як нації. Це можна читати як детектив. Автор вартісно і переконливо арґументує свою позицію, ілюструючи книжку красномовними пам`ятками старовини.

Закинути авторові можна хіба що "низку вчених" (все таки важко уявити їх, сердешних, нанизаних на нитку, хіба що скальпи), а також відсутність арґументованих висновків, які б пояснили читачеві, заради чого автор відстоює теорію індоєвропейського впливу і як українцеві у контексті самоідентифікації себе усвідомлювати.

Переоцінити важливість книжки Олександра Палія майже неможливо. Особливо це розумієш, коли чуєш вислови деяких горе-істориків, які вбачають історію тільки в матеріальному її вияві. А духовний вимір, закладений у мові, звичаях, топоніміці? Відрадно, що Олександр Палій шукає ключ, а не відмичку, і шукає не тільки у матеріальному, а й у духовному теж.