Сергій Кривонос живе у славному Сватовому на Луганщині, якому надали українського духовного стрижня вимушені переселенці із Західної України. Принаймні, коли довелося там бути, був приємно подивований тим.

Автор книжечки "Не добавляйте боли матерям" Сергій Кривонос має неперебутній талант бачити і відчувати. Ось хоч би така провінційна картинка: "Маленький город большой суеты, Где неприкаянно бродят зеваки, Где беззаботно гуляют коты, Если не лают сердито собаки. Душу согреет дворовый уют, душу согреют знакомые лица. Все нестолично здесь, разве что пьют, Не уступая ни капли столицам. Густо ползет по околице лес, И, разрушая покой лепестковый, То проезжает вдали "Мерседес", ТО неуклюже проходит корова…" Або такі речі: "Камінь" (Вот говорят, что камень - неживой. Но почему же из него весной Цветы с упрямой силой прорастают, Ну, а когда метелится зима, Пугая суматошливо дома, В морщинах камня слезы замерзают?), "Двері" ("Не скитаешься и не болтаешься, От дворовых забот - вдалеке. Для одних так легко открываешься, Для других же - всегда на замке. Ты - обычная дверь деревянная, И стоишь, никому не грубя, Под тобою валяються пьяные И ногами пинают тебя"). "Ніж" ("Вся жизнь на острие. Что может быть глупее? Чем больше делаю, тем становлюсь тупее").

Є чимало в Кривоноса свіжих, просто дивовижних образів, що дають читачеві повний смак художнього відкриття: "Молчание о смерти - это крик!", "И на старое фото отца Без печали смотреть невозможно", "Посмотри: как летящие ангелы, - Журавли над притихшим селом" , "И теща опять улыбнется улыбкой весны", "две капли небес закатились в глаза", "Снег, конечно, сгинет не навек, Белых хлопьев вьюги набросают. Но пока он, словно человек, Дышит тяжело и умирает".

До негативу я би відніс надмір планетарності та алкоголю у віршах автора. Планетарність художньо невиправдана, бо розмиває конкретику художнього мислення автора, його образну палітру, а надмір алкоголю в позитиві витворює якусь срєднєрусскую дєрєвню. Але не алкоголем визначається русскость того чи іншого поета, а глибиною мови, ментальністю, харизмою. Чому не стали російськими письменниками Гоголь і Гребінка? Бо так і не спромоглися витравити з себе української сутності свого таланту, світогляду, світовідчуття. І чому були російськими по духу Лєрмонтов, Маяковській, Пушкін? Бо занурились в глибину мови, стали ментально русскімі. Як на мене, Сергій Кривонос тримається на поверхні російськомовної стихії, і це заважає йому багато в чому вивергнути з глибин свого художнього мислення таку поезію, яка стала б фактом не російськомовної літератури в Україні (чому справедливо радіє покійний Вишеславскій у передмові до збірочки поета), а великої безмежної російської літератури.