Андрій Єрмолаєв, як експерт і політолог, відзначається чіткістю суджень, емоційним наповненням мовленого, точним діагнозом політичних процесів у державі, яскравою образністю мислення. Його завжди цікаво слухати, йому важко опонувати, його важко спростовувати.

Чомусь українські політологи надають перевагу існування в мас-медійних шпаківнях - тимчасових і незручних для існування - і вперто іґнорують мислення книжками, що є тривалішим у часі, вписує мислення автора в тяглі історичні парадигми і дозволяє читачеві насолодитись системним мисленням. Навіть якщо воно подається у мозаїкоподібному вигляді.

Властиво, ріжниця між поточним політичним журналістом і системним політологом - експертом - якраз і полягає у тому, що оцінки і розмисли журналіста, що базуються на тимчасовому, суєтному, миттєвому програють системному мисленню політолога, який бачить політичну картину у розвитку. Саме тому оцінки і прогнози політолога практично не старіють.

Підтвердженням цього і є книжка Андрія Єрмолаєва "Коли настане рік України в Україні?"

Вона складається з двох розділів: аналізом на старті і в процесі виборчої кампанії 2004 року і аналізом пост-переможної ситуації в країні.

Проте автор, аналізуючи політичну ситуацію, виходить далеко за рамки означених координат, дивиться на речі ширше, препарує без страху (але з ризиком), намагаючись визначити сутність політичного процесу через вписаність його у геополітичний контекст.

Власне, книжка Єрмолаєва присвячена аналізу українських еліт, їхнього становлення, їхнього світовідчуття, їхнього існування, їхнього розуміння ситуації в країні та поза нею.

Як на мене, автор дуже точно визначає дефініції, що характеризують сучасне буття української еліти: "Ставлення до країни як до ресурсу для чужих геополітичних проектів переважає над спробами самостійно освоїти цей ресурс (...) Провінційний акваріум - принизливий стан "елітарних змінників", в якому б складі вони не прийшли до влади у листопаді 2004 року". Він нещадно препарує сутність економічних, політичних та світоглядних інтересів правлячого класу. Говорячи про епоху Кучми, автор відмовляє останньому у можливості володіти епохою, він чітко дає зрозуміти, що Кучма є реальним батьком реального українського капіталу - і це єдиний успіх колишнього українського президента. Всі інші складові національного буття проіґноровані.

Разом з тим Єрмолаєв наполягає на тому, що в Україні є стійкий запит на "національний уряд" у широкому розумінні цього слова. Висновок з цього - в Україні має з`явитись абсолютно про українська політична сила, яка дасть собі раду у глобальному світі заходу і в умовах політичної реставрації в Росії.

Чи почують автора в Україні?

Вже почули.

Негативні аспекти книжки - її фрагментарність. Надалі радив би авторові не полінуватись, і написати посутню, системну книжку, яка дасть поживу читачеві до роздумів. Подив викликає термін "економічна опозиція". Очевидно, автор мав на увазі спонсорів теперішньої опозиції, але спонсор і власне опозиція - то різні речі. Економічна опозиція - такий самий нонсенс, як опозиційні ЗМІ. Засоби масової інформації за визначенням не можуть бути в позиції (а отже - в опозиції). Це ж стосується і економіки. Можуть бути економічні програми і опоненти цих програм, а практика економіки живе за своїми законами, і якщо ці закони порушуються. То це вже не економіка, а політика (чи політиканство).

До негативу також відніс би російськомовність видання. Все таки Єрмолаєв добре володіє українською мовою і, говорячи про українські реалії, варто послуговуватись українською. Андрій віртуозно послуговується інструментарієм, почерпнутим з російської культури, і абсолютно не володіє інструментарієм культури української. Звідси - непереконливість для практикуючих українських політиків, які теж, як і Єрмолаєв, перебувають у силовому полі чужої культури, яка є їм ближчою, але на підсвідомому рівні спонукає до провінційного, окупаційного мислення.

Багато чого в книзі немає (наприклад, символіка суспільного мислення - крах банку "Україна", наприклад, чи демонізація російського впливу), хоча, ці аспекти можуть бути обговорені у процесі дискусії з приводу книжки автора.

Коли автор говорить про зміну еліт, він мало зупиняється на характеристиці цих еліт, їх культурному рівні, їх національному складі (ах ця наша одвічна заяча політкоректність) і їх тотальному неусвідомленні своїх володарних прав в Україні і своїх кровних інтересах, що віддаються варягам або гастролерам.

Разом з тим Андрій Єрмолаєв здійснив вчинок, за що маємо бути йому тільки вдячні. Що ж до авторової готовності боротися з режимом і підсвідомого числення себе ув одвічних чорних списках, то спишемо це на юначий максималізм автора - перша ж книжка все таки.