Книжка Віктора Васильчука "Собака буває кусачою…" - цікава і потрібна людям. Чим саме потрібна, відповідає сам автор. Мені залишається підтвердити написане в книжці. Зроблю я це віршами, присвяченими німецькій вівчарці, яку приблизно в 10-місячному віці викинула біля нашого будинку дорога іномарка і забрали ми з дорослим сином в квартиру на 7-ому поверсі за тиждень до Паски 1966 р. Ми дали йому кличку Клім.

Моєму найкращому другу

(собаці Кліму)

Друже мій єдиний!

Чом ти не людина?

Чорненький, гарненький

Цуцик молоденький!

Так тебе люблю я

Наче ти - синочок!

Хоч живеш у нас ти

Лиш один годочок.

Квітень 1987р.

Був це надзвичайно розумний та інтелігентний собака, настільки відданий саме мені, що розповідати про нього можна дуже довго. Пам'ятаю, як він закохався, як по-джентельменськи віддавав коханій їжу, яку я приносила в гаражний кооператив, бо протягом двох тижнів забрати його додому було просто неможливо.

Клімова серенада

Наш Кліма вовком виє цілу ніч.

Він кличе Азу на розмову.

Не розуміємо, у чому річ,

Не знаємо собачу мову…

А він її кохає палко.

І, знаючи її принаду,

Піти не може до коханки,

А лиш співає серенаду.

Літо 1997 р.

І от рівно за тиждень до Паски 1999 р. він пішов на прогулянку і не повернувся.

Быль

В обличье чёрного собаки

Мне ангела-хранителя Бог дал.

Меня он от болезни ограждал.

Мой жилый пёс!

С тобой любили мы друг друга.

Об этом знала вся округа.

Но существует в мире злая сила.

Злой отыскался человек,

Короче сделать хочет он мой век.

Мой милый Клим!

Куда пропал? Куда ушёл?

Домой ты нынче не пришёл.

Хранитель-ангел мой!

Уж три недели пробежало,

Собаку я не отыскала.

О! Если б ты пришёл!

Мы б обнялись, рыдали оба…

И в дружбе мы клялись до гроба.

Квітень 1999 р.

Ми з сином шукали Кліма, їздили в притулок у Бородянку, зверталися до жителів. Марно.

Розчарування

О, люди, люди!

Чим більше я вас пізнаю,

Тим більше я собак люблю.

Бо їм людські "чесноти" не властиві.

Вони розумні, добрі, незрадливі.

У 2002 р. син купив 4-місячну німецьку вівчарку, якому ми дали кличку Альф. Маленьким він допомагав мені копати: я підкопувала, він розгрібав своїми лапками. Тепер у синівській садибі біля замку Паланок в Мукачеві він допомагає викорчовувати дерева і кущі, волокти зрізані гілки дерев тощо.

Інколи по телефону я кажу йому лагідні слова, а він цілує телефонну трубку.