Спочатку вражає соковитий переклад з французької знаного детективіста Леоніда Кононовича. Потім те, що роман «Бальзак і маленька китайська кравчиня» написав китаєць Дай Сіє. Потім стиль і багатовимірний художній світ цього прозового шедевру.

З перших сторінок автор витворює свій художній світ, в якому поза часом і простором діють троє вільних людей у невільній країні поміж живих манекенів, які мають свою ахілессову п`яту, яка є п`ятою всього тоталітарного режиму в Китаї. З самого початку роману автор наголошує на художності оповіді: «Врешті-решт дійшло до того, що, не знаючи, яка ж зараз година, ми згубили будь-яке уявлення про реальний час», «Людність тут жила за сонцем і знала тільки ранок і вечір».

Троє героїв – два хлопці в неволі на Мао Дзедунівському перевихованні і маленька кравчиня витворюють дивовижний трикутник приязні і дружби. За каталізатор їхньої людської само ідентичності правлять звичайні класичні твори французької літератури, зокрема, Бальзак. Краса і сила слова робитьз героями неймовірне – відкриває їм новий, незнаний до того світ. Відбувається дивовижна матеріалізація слова – один з героїв пише текст роману на кожусі, і цей кожух починає говорити, оживає.

Про імовірні метаморфози слова говорить автор в уривку про простого сільського носія фольклору. При вмілій маніпуляції словом сороміцькі пісні стають режимними, революційно доцільними і виводять одного з героїв до світла свободи.

Стиль автора делікатний і повноводий, з кольором, запахом і смаком слова – «В її сміхові мені вчувався запах диких орхідей, котрий перебивав аромат інших квітів, що лежали на могилі; її подих був пряний і гарячий», «Я пошукав очима її хлопця. Притулившись до скелі, він голяка сидів на березі, очі його були заплющені. Оте причандалля між ногами геть охляло, зморщилося й видавалося таким же змореним, як і він сам», «Її постать видавалася геть малою, немов плід, що причепився на вершечку дерева», «сірник мало не задихнувся від темного диму», «слова немовби рвалися із них увиш, спливаючи із помахами вогню», «дививсь, як звиваються у полум`ї, а потім обертаються на попіл слова й істоти, котрих ми так любили колись».

Книжки приносять насолоду словом, відкриття нового, свободу, зрештою. Але вони приносять свободу не тільки тобі, але й дівчині, яку ти любиш. Вдихнувши свободи на повні груди – бодай книжної, вона вже прагне свободи реальної – і тому ти втрачаєш цю дівчину – може, й назавше. В цьому Дай Сіє відверто безжалісний – «Вона сказала одну річ , що завдяки Бальзакові втямила одну річ: жіноча краса – це скарб, котрому немає ціни.»

Отже, усвідомлена краса – велика сила.

Очевидно, Китай втратив, а Франція набула геніального письменника, і його роман потверджує це. Дай Боже, не останній.