Спека мляво роз’їдала місто. Вона котилася вулицями, дихала в обличчя, залишалася до ночі.

Стиглі промені соковито розпочали черговий день, відправивши її темряву у минуле.

Повільний тролейбус № 18 спускався до своєї зупинки. На протилежній стороні вулиці причаїлася турфірма. По електронному табло жваво бігли червоні літери, складаючись у назви привабливих для відпочинку країн.

Сьома година ранку другого дня тижня розбудила далеко не всіх людей міста. Так здалося двом туристам. Вони були тут вперше і ненадовго. Юна парочка озиралася.

- А це точно Київ? – із сумнівом запитала дівчина.

Її хлопець чомусь подивився у синє небо і кивнув.

Це він.

- А… Тоді хочу в Лавру.

Але її бойфренд не знав , де розташувалася історико-культурна пам’ятка. Тому гість звернувся до найближчого місцевого.

- Скажіть, як туди доїхати?

- Маршрутка 527 або автобус 24.

Надавши інформацію, молодий громадянин у світлому костюмі став пасажиром довгого тролейбуса.

Огнувши Софійську площу, останній зеленою гусінню поповз до наступної зупинки.

Небо, рівний асфальт , сонце і яскраві кольори…. Все місто ще наповнене деревами і парками , які останнім часом неминуче ліквідовують. Дерева кричати ще не наважились., а метри квадратні столичної території коштують більш ніж недешево. Але місто ще гарне . Дуже гарне. Будинки, люди і авто тут дорогі, самовпевнені і норовливі.

- Львівська площа. – пробубніло з динаміка.

Центральний район окупували державні установи і головні офіси банків. Втім, трапляються і філії. Скло, акуратна бруківка і пишні різнобарвні вазони не звертають уваги на спеку. Їм ніяка погода не завадить сприяти щастю клієнтів.

Тролейбус зупинився, зі скрипом відчинивши дверцята. Молодий пасажир покинув салон.

Подивившись на годинник, громадянин перетнув пожвавлену рухом дорогу і опинився у скверику. Круглий бадьорий квітник по центру щоденно освіжався щедрим поливом.

- Хороший ранок? – вдруге за сьогодні звернулися із запитанням до молодої людини.

Громадянин підійшов до лавочки з відпочиваючею білявкою і кивнув.

Якщо доля зібралась перетнути його з кимсь зі студентських років, то її вибір можна привітати.

- Що ти тут робиш?

- Снідаю. – зітхнула одногрупниця з минулого. – До речі, Ігор Євгенович, ти в курсі, що життя – лайно?

Ігор Гурем розсміявся. Ірина була дуже нестандартною колегою по навчанню: відверта і неординарна, вона відкрито симпатизувала непопулярному Гурему.

прикріплено файл "перспектива.doc"скачати >>