Коли ми були...

Коли ми були

Малими дітьми

То хотіли стати дядьками

Щоб пити горілку

Разом при столі

З дядьками вусатими

Коли ми були

Малими дітьми

То хотіли стати дядьками

Щоб знатися

На всіх речах, так як вони

Коли вже трохи підпили

Коли ми були

Малими дітьми

То хотіли стати дядьками

Щоб мати нахабність

Загравати як вони

До тіток з великими цицьками

Від життя не втікати, не боятися...

Від життя не втікати, не боятися

Тих, що всі

І собою залишатися –

Тільки так досягають мети

Тільки в очі зустрінутим дивитися

Не за себе

За інших помолитися -

А такі вже були, вже були

Різних страхів вже мабуть не позбутися

Всі благають

Колись, та схаменутися

Хтось плете павутиння вини

Чи своє ти вже сам занапастив ім’я

Чи до кращого

Вже не буде вороття

Совість каже, що винний – це ти

Не знаю, хто й коли...

Не знаю, хто й коли

Привчив мене до вини

За всіх й перед всіма

Так довгі ночі

Треба

Не забути, пам’ятати

Всіх, про всіх думати

І вночі так рідко спати

І зі спиртом на ти

Часом вип’єш – легше стане

Коротесенька мить

Совісті вінок багряний

Всередині горить

Кипить

Смола

Туди кинув сам себе я

Вже стільки прожив

А що до цих пір зробив

Може просто слабак

Та повірити в це як

І те що пишу

Чи це не доказ?

Десь двадцять років тому

Я може й знав навіщо й чому

Сьогодні щоб не зробив

Здається, що завинив

Очі дивляться на мене

Очі повні надій

Та марно сподіватися від мене

Якихось дій...

Вишивані рушники витирали очі ...

Вишивані рушники витирали очі

Чоловіка як знайти, що в мріях дівочих

Господиня хоч куди – мати доньку навчила

Не було б зовсім біди

Як би не дитина

Що сиділа біля вікна...

Цілий день сиділа біля вікна

Осторонь пройшла ще одна весна

На сусідські діти дивилася

Сльози із очей покотилися

В неї мрії як і всіх дівчат молоденьких

Гарний дім, дитячий сміх, сльози щастя неньки

Все у мріях у нічних як у кінофільмах

Де набрати на усіх добрих, гарних, вірних

Щоб на когось вилити любов...

Щоб подарувати своє тепло

Ніжності багато завжди було

Виплекану радість посіяти

Щоби благодатні дала плоди

В неї після травня грудень в зашпорах ...

В неї після травня грудень в зашпорах

Після жовтня пролісок зацвіте

Вона прозора від кохання іде

В моїх невиразних і безсюжетних снах

І зразу після снів цих прокидаюся

Вмивають сльози щоки і подушку теж

Скільки дано тобі, то стільки ти й візьмеш

Життя це штука дуже нескладна, а я

Я хотів розказати все, тебе вважав святою

Я душу тобі роздів, я тобі сказів, що люблю

Та видно до мрій іду я знову не тудою

Бог дасть якось виживу, якщо долю не прокляну

Я відвертаюся як завжди до стіни

Біля якої моє ліжко стоїть

Не відчуваю за собою вини

І тільки серце так беззахисно щемить

Я хотів би більше мати ...

Я хотів би більше мати

Жити краще – так як люди

Залишається чекати

Буде це або не буде

Хочеш жити – вмій крутитися

І в цьому вся надія

Ось тобі і філософія життя

Й народна мрія

Я

На себе всю беру вину

Десь на небі той рай

Як і всі виходжу на війну

Вбитих тільки збирай

Ти не друг – ти діловий партнер

Бізнесмен – мій взірець

Найвишуканіших манер

Чистий білий комірець

Добрим бути для усіх –

Ти не зумієш так прожити

Як дзвінкий дитячий сміх

Нам неможливо підробити

Злість у мене частий гість

Я не люблю собі брехати

Злість мене усього з’їсть

А так хотілось добрим стати

Я

Ще гірший може аніж ти

Ти жив, я гортав книжки

За високу планку ставив я

Нереальна висота

І нікуди не втекти

Мені від почуття вини

Я нічого не знаю

Я нічого не знаю

Я не думаю ні про що

Дні й роки неслися ...

Дні й роки неслися

З березами разом ріс

Там, де лежить Полісся

Де навкруги і поле й ліс

Річка парувала вночі

Й кавунами цвіла

Нас мати додому чекала

Нам борщ готувала вона

І з братом ми

Додому йшли

Вечеряти

Вечеряти

Без сновидінь

Здорові сни

Як ніби ми

Лягли й встали

Швидко засинали

І швидко підчас сну росли

Швидко кривди вибачали

Просто діти всі такі

Крали сусідську малину

Сміялися досхочу

Поринали без упину

В світ даний поліщуку

Чому пізніше заціловані

Чому до інших так горнемося

Цілушками годовані

Любистком вмиті –

Таємниця вся

Мушу від думок втікати ...

Мушу від думок втікати

Душу хочуть тільки їсти

Долю хочу ошукати

Ненавмисно, ненавмисно

Людям рота не закриєш

Погляд також добре тисне

Кажуть, не такий як всі я

Не такий я ненавмисно

Всі на здогадки охочі

І не вірять в серце чисте

Коли дивлюсь в її очі

То це роблю ненавмисно

Коли вип’ю заведуся

Мить веселу красиш пісне

Я самотності боюся

Ненавмисно, ненавмисно

Я це знаю, добре знаю

Завтра сонце знов заблисне

Коли плачу і співаю

То це роблю ненавмисно