Concerto Con Violino

Я думаю, день слід на завтра відкласти,

холодної ночі так важко знайти

загублене в темряві слово "сьогодні",

забути про сльози, що плакала ти.

Ще вчора я втратив себе серед зливи,

хотів зупинитись, але не зумів.

По краплі стікав перехожим під ноги

і далі по вулиці річкою плив.

До Кишені Без Проблем

У кого на пальцях сліди від лінійки

потворного вчителя з чемності й етики,

тому не личить тікати від бійки

в захмарні мистецтва світи і поетики.

Я гасло, розмазане калом по стінах,

ще вчора на палі, спливаючи слиною,

розірваний в шмаття тремтів попідтинню,

похрещений нишком лихою годиною.

Ескорти з щурів і усміхнені пики

і локшина висить на вухах ошуканих,

регіт тваринний і вигуки дикі:

до кого нещастя у двері постукало?

Tomorrow Never Dies

Ніколи не втомиться сонце сідати,

залізні міста ще не падають спати,

тож в білому світлі гарячих авто

сховав свою тінь, щоб не бачив ніхто.

Між тисяч облич протікає година,

між інших людей ти лишилась єдина,

хто знає, як важко буває мені

топити свій настрій в старому вині.

За вікнами дощ починається знову.

Чекати і вірити кожному слову,

дивитись на осені краплі по склу,

любити цю зливу, холодну і злу.

Сьогодні

Сьогодні я бачив сонце,

у вікнах будинків світло,

холодну твою усмішку,

що мертвим коханням квітла.

Вуста, як завжди солодкі,

хотілось знайти, шукати

десь втрачене щастя, бути

з тобою, прийти і взяти.

Сьогодні я бачив інших,

чужих, незнайомих зовсім,

ходив з ними містом пішки,

збиваючи ноги босі,

слова говорив під музику

тих скрипалів, що грають

за гроші на площі, в темряві

вулиць старих конають.

Сьогодні я бачив пляшку,

розбитого скла на друзки

сліди на підлозі, вчора

ти плавала там зі мною.

Тебе я розлив на ліжко,

на вікна, на стіни вдома,

не можу з тобою жити,

але й не віддам нікому.

Без назви

Він зустрів її просто на вулиці,

вона легко його упізнала.

Він давно помічав її посмішку

і вона вже давно його знала.

Він впіймав промінь сонця долонями,

а вона ці долоні узяла.

Він розкрив їй обійми осонцені,

а вона його поцілувала.

Він дивився на неї закохано,

бо вона його причарувала.

Він немов би літав поміж хмарами,

вона вітром його називала.

Він шукав її губи так гаряче,

вона бавилась ним, як бажала.

Він був сам серед тісняви натовпу,

а вона була з ним, не пускала.

Він сказав, що вони збожеволіли

і вона йому щось говорила.

Він мовчав, бо слова були зайвими,

а вона всеодно розуміла.

Він блукав з нею містом до темряви,

вона з ним залишатись хотіла.

Він був просто закоханий в неї,

а вона його просто любила.

Жарт

Чомусь так голосно сміявся,

хтось серед друзів розважався,

а я весь вечір тільки з нею,

п'янкою, ніжною, моєю.

В маленькій, затишній кімнаті

жінкам торянди роздавати,

лиш я губився серед диму,

в свою закоханий, єдину.

Манери майже елегантні,

красуні, принци, діаманти,

а в мене спокій на обличчі -

наллю наступну, більшу вдвічі.

У Зашморгу (Мавка Додому)

На свято пайкою дістала, що змогла,

пішла облаяна додому, щоб поїсти.

В кімнаті чорній спалено дотла

забуті спогади про Еріка, про місто.

Сміття підлогою качається з кутків,

папір листівок жовкне ніби в осінь.

Шматки від фото, друзки теплих днів,

кімнатні капці марно каші просять.

В могилі батька грудками земля,

змерзає вітер, тріскається глина.

Довкола шиї зашморгом петля,

кружляє сніг, ховають домовину...

Тепер одна надовго, назавжди,

повзуть в нікуди дні позачергові.

Нема від кого чаяти любові,

нема для кого жити і цвісти.

Моя Маленька Леді

Моя маленька леді підступна і невинна,

моя чарівна леді доросла і дитина.

Між небезпечних ігор кохання ніч без краю,

за що її люблю так – мабуть, і сам не знаю...

Моя маленька леді холодна і гаряча,

моя чарівна леді то тішиться, то плаче.

Летить дощу назустріч, від сонця в ніч тікає,

за що її люблю так – мабуть, і сам не знаю...

Вона десь поруч ходить, живе он там, за рогом,

своїм радіє друзям і в свого вірить бога.

В юрбі за щастям черга, а в місті знову свято,

мою чарівну леді так важко упізнати.

210504 (без назви)

Покликала в гості, сказала сідати,

відкрила, налила, поставила, випила,

швидко сп'яніла, заплакала раптом,

обличчя руками закрила, пішла.

Та знов повернулась, мені посміхнулась,

забула, згадала, любила, взяла

за руку, мовчала, лежала, питала,

заснула зі мною, прокинулась зла.

Хотіла, просила, чекала, кричала

на мене, ходила, тинялась, кляла,

самого покинула, їла і пила,

дивилась так холодно, ніби знайшла.

Знайшла щось нове у буденних стосунках,

у втомленій втомі від сірих неділь,

від злого кохання – страшного малюнку,

де пензлями сліз замальовано біль.

Жовта Майстерня

Знов темними вікна в будинках пустих

лишились - нема їх кому запалити.

Застиглі обличчя не стримують сміх,

не плачуть поламані квіти.

В дешевій крамниці куплю собі джаз -

платівку, що хочу сьогодні почути.

Твій голос, твій день, зупиняється час...

Твоїм вже ніколи не бути.

Тож завтра я встану і буду один

без тебе. Піду і шукатиму щастя.

В яскравому світлі вечірніх годин

нікому мій вітер не вкрасти.

Осіннє

Неприбрана постіль і запах гарячої кави,

завіси на вікнах – ховаюсь від денного світла.

Час їхати в місто – чекають набридливі справи,

на вулиці злива до мертвого листя прилипла.

Невдалий початок для мокрого дня залишає

надію на краще – я можу спокійно мовчати.

Лиш краплі дощу по старій парасолі ридають,

хоч хто мені скаже, чи довго так буде тривати?

Карма Назавжди

У п‘яної долі спитай за сніданком,

що пила вона, з ким лягала у ліжко,

від кого тепер завагітніла раптом,

для кого народить, в чий дім віднесе...

Кому з нею жити, кому її знати,

кому її бити, любити кому.

Без долі так тяжко, а з долею – годі.

Уб’ю і на зону потраплю, в тюрму

***

Давай одружимось, давай одружимось,

давай одягнемо собі по зашморгу.

Мотузку стягнемо ще дужче вузликом,

щоб розв’язала смерть, але не молодість.

Ти ніц не робиш знову, тільки п’єш,

ти ніц не робиш знову, тільки п’єш.

Слова у пісні ці я чув дитиною,

ти будеш пити так, поки не вмреш.

Не плач, кохана, що не люблю тебе,

забудь, що радість є, забудь, що щастя є,

забудь про молодість, про ночі сонячні,

бо сонце з ранку ще зі мною п’є.

Я п’ю, я п’ю, я в гикавці купаюсь,

бридкий, потворний, хоч і молодий,

я з кожним днем все гірший, та не каюсь,

я кожен день то хворий, то сліпий.

Отрутою просякнутий, отрутою залитий я по вінця

і що не день, то вінця ближчі до мети.

Напитись так, щоб здохнути...

напитись так, щоб спокій віднайти.

Мавка

У моєї мавки очі сині-сині,

у волоссі квіти з моря-полонини,

на вустах усмішка крає моє серце –

не для мене мавка дзвінко так сміється.

За струмком додолу пада водоспадом,

шепче сон на вушко, в ніч віддатись рада.

Мов гадюка в’ється, обійма за шию,

задушити хоче, поки я зімлію.

З тих обіймів годі вирватись на волю,

а з вогонь-вустами годі розлучитись,

а слова за правду видаються з болю,

а солодку пісню замість меду пити.

Вранці ходить колом, вдень чатує нишком,

сонце впаде – знову дівчина озветься.

У волоссі квіти, на вустах усмішка,

не для мене мавка дзвінко так сміється.