відчуття запізнення

Це відчуття

ніби останній автобус залишив вокзал

А тобі залишив усю ніч

Або ночі залишив тебе

Усе залежить від обставин

які не залежать від тебе

Бо спізнився

І одвічне сміття на вулицях

барвисто всміхається до тебе

Намагаєшся не звертати уваги

і потім не звертаєш як

обов’язково хтось смітить

Плює на асфальтівку

Душа моя асфальтована

Хочу піймати комету пальцями

і відірвавши хвоста їй

тим що зосталось вистрелити

Наче кісточку черешневу

лірично-патріотичне

На світанку вертався додому,

Наввипередки з першим промінням,

Ніс у собі тілесну втому

І душу побиту камінням -

Не мені говорити про фарт,

Як оази життя обертаються пустками

І, як гарно, мокрий асфальт

Розцяткований біло пелюстками;

Коли щось невловиме причудилось,

Пронеслось крізь туману вуаль,

І радісно стало і так подумалось:

Дякую, Боже, що я не москаль.

Вірш 5-ий

Тарасе,

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК МІСТО-ГЕРОЙ НАШОЇ УКРАЇНИ.

Давно хотів цей факт закарбувати,

Не відаю чи випаде мені там побувати,

Але мрію, без перебільшення, щогодини.

Бо вдома воно все якось буденно,

Навіть свята минають без сліду,

На площі люди але я до них не піду,

Вони хочуть радощів гортанно і внутрівенно.

З усіх околиць до Києва їдуть по витрішки,

За правдою постояти, як за шинквасом,

Просторікують про своє, а тим часом

Святий Миколай дарує китайські іграшки.

Така абазія нікого не смішить,

І засмутити певно також не змогло,

Бо так сумне і радісне червоно-чорне і добро і зло,

І все воно разом нестерпно болить

Суцільний бутер

Mutter, Mutter, MUTTER...

Антитанка

Казали простий як двері.

А ключа не могли підібрати.

АнтиТанка

короткочасний дощ

у світі без відліку

чути краплі за якими

я сумуватиму по тобі

АнтиТанка

Ось тут наш світ

У формових наростах цегли

Губимо ми щось невимовно цінне

І не відомо чи знаходимо

АнтиТанка

Годинник відміряє час.

Ілюзія -

в яку усі без винятку

повірили.