Зі збірки

«Рок−концерт …і тінь осені»

ДАЛЕКИЙ ОГНЮ

I.

я понесу тебе до самоти

залишу спать з зеленими святами

а глупа ніч до тебе з висоти

торкнеться знову синіми (млявими) губами

П-ів

далекий огню з чистих днів

тебе не стане коли я прокинусь

глухий вогонь і грім горнил

коронні (самотні, таємні) голоси завіють димом

II.

багато прощі нам самотнім

цей дощ приніс і задощив

наш силует укотре заголосить

і стане ніч останньою з тих днів

III.

та я чекатиму всю ніч роси

нехай тепер ця пізня осінь

я повернусь до тебе по грозі

не мокрий зовсім але тільки босий

ЖІНКА З ХВОСТАМИ

/.

буду гнати тебе

буду гнати із себе

я такий як і вчора

і зовсім недалекий

я жорстокий як пліт

і падкий мов фіґура

най стотисячне сонце

за ме-не по-ду-ма-є

і знову і знову я бачу тебе

ти і в снах і в позовах

і в стрільбі і в гульні

ти знову в обновах і знову сама

я прощаюсь з тобою

відлітаю до сна

П-ів

жінка з хвостами

жінка з хвостами

на мої вуста

схилена звіздáми

II.

в дощовому лісі притискаю груди

голе тіло свище голе тіло блудить

сотня років здохла як байдуже гілля

згуки їхніх судеб поглинались цвіллю

III.

приходи в ту землю крапай свої очі

на нейтральних пледах ти зовсім дівоча

ти була моєю потім не моєю

вигадана смертю вирвана з землею

ПРО РОМАНА МСТИСЛАВОВИЧА

/.

це вішальник мене навчив

в жіночі крісла западати задом

у темряві напівнічній

вагон метро минає Краків

це краківський столичний філістéр

у тепле пиво досипає крейду

червоне горло по руці розтер

вояки знали

замовив не собі карету

П-ів

Роман Мстиславович завмер

я пам’ятаю його страти

на скроні золотий орел

князівство полишає і палати

II.

це вішальник його навчив

під Завихвостом вихиляти ногу

дивився сотнею очей

зурочив мило перемоги

зурочив стогін

схаменися

тобі на очі блисне меч

тобі два янголи покажуть лиця

і тих хто оточив тебе

уполовину стане менше

П-ів

Роман Мстиславович дівочий князь

завоював собі циганку

війна гебреям не війна

Єрусалем конає з пальця

ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ

/.

ти наснилась Богу як летів туман

зорей не пізнати по старих хвостах

на руках полотна

під ногами путь

Боже мій озвися куди її несуть

П-ів

полювання на відьом це рок'н'рол

полювання на сон це біда

я притишую шепіт приглушую ґонґ

та згасити їх шал не зміг я

II.

в золоті все небо груди як в човні

на руках голосять тіні по воді

голова розкрита мов сталевий зуб

сонце поніміло

тіні все гудуть

III.

небо як дзеркальне видно зябра мук

Бог хоронить в землю

а її до рук

йде туман високий і за мостом впав

дощ

цей сивий злодій

на коліна став

ВІДЕНЬ

/.

я далекий від міста в якому умру

стиха вітер волочить мій труп на яру

я прозорий і димний покидаю сей міст

кволішає вітер голодний як піст

П-ів

ввечері місяць сходить

ввечері дощ паде

землею опечуться

плечі

зрадливі вдень

смеркай

смеркай

цвіте красних енотер

я

не вернуся

я

не вернуся

II.

темні ружі кладу на могили чужих

на них круків скульптурних понавішано

злих

як забрав це наймення не мовчи

погибай

тепло стало над нами

у могилах забав

///.

іще нижче ніж круки ніж черва отрут

схилюся у змозі повернутися в ґрунт

своїм страхом

своїм оком

своїм диханням скла

гаси світло у місті з передмістями

сна

МОКРИЙ ГРІМ

І.

три доби безкарно вбитий

ліг на землю спочивати

грім як пісня рамадану

натщесерце спинить кров

П-ів

мокрий грім...

мокрий грім...

мокрий грім...

II.

гнівні спалахи даремні

убієнна плоть мовчить

і до неба страти ревні

навернулися в ту мить

III.

злам на небі

зблиск і злам

може очі відтулити

Бог побачить по руках

хто тепер не варт молитви

АВТОПОРТРЕТ

І.

п'ять кохань без сліду зникли

п'ять кохань і в снах замовкли

теплий трунок

на губах облиш

П-ів

маю двох дітей

від ріжних жінок

фалосом намальоване моє життє виє

встати

суд іде

II.

у березні ще довга зима

ще сон насниться як далекий

мій син незнаний

моя дитина

III.

зачинюся у темній клуні

хай не пізнаю сонячних боїв

і на сторінці чорній

вогнем губ

ЯКОЇСЬ ОСЕНІ

І.

на твоїх кігтях

католикú гострять тіари

і плачуть в твої вікна

ковтаючи коло склепіння вітер

гарикне якоїсь осені

П-ів

нихт тевтон остен

нихт тевтон остен

нихт тевтон остен

ти ідеально моя

ІІ.

на довгих віях

за городú віддасться острах

висока на порогові єхидна

повітряну рождаючи імлу

гарикне якоїсь осені

БЕЗКРИЛА ВОДА

І.

покидаю вогні покидаю листя

хай над містом ожиють дощі

і лишається втома мов гріх падолиста

на бруківці спиняє сліди

П-ів

людина на межі

людина мов змія

людина вислизає

від покарання

II.

я до тебе іду для тебе покину

цілий світ цілий дощ і свій сон

чуєш роси упали легким попелом тим

мов безкрила вода мов вогонь

III.

захід сонця триває кілька марних літ

даремні тепер усі болі

ні смертям ні життям не відкрито ще лік

бо безкрила вода на волі

САМАРИТЯНСЬКИЙ ВОВК

І.

самаритянський вовк

знов по дорозі до стаєнь

тягне вовчицин зойк

перетерпіти балі

ґрати для тебе рай

руки здолати помста

плач витирай об зад

голос зникає з ока

II.

я не люблю

вовк під пахвою сохне

з нього тече-тече

самаритянський дощик

знову тече-тече

хлюпає квилить в більмах

челядь високо ссе

колосердечне вим’я

III.

я не люблю

стогін тебе розбудить

ти не шукай

гóри як брат і гублять

гóри як листи

мокрі від сліз і листя

геть мине піший свист

та не верне одалíска

FEMINA

/.

жінка з дощем з'являється й зникає

кроки виривають її з холодів

ноктюрн це попіл блискавичних магій

крововилив тих хто нею володів

П-ів

але і

крути головою

довкола парк

довкола неї Парк-де-флер

II.

корали губ плоть ділять мов ножі

і цідять темінь у блискучі форми

їх опанують опівнічні плачі

Чумацьким Шляхом злизані з дороги

ІІІ.

чого блукає обірвана хода

знеможена перед каміном сходу

оглушена снігами й попелом вона

хай лине зливами в чужі паломи

IV.

і догорить її застиглий позирк

в дощах прийме оману як життя

на світі цім одержить кревний козир

котрий не знатиме ніколи

вічного одрá

Джуринському водоспадові

присвячується

Т І Н Ь О С Е Н І

І без жалю піду. Лише тебе здаля,

Як вітер обертатиме вогонь на попіл,

Прийму в долині, мовби замок короля.

Хай водоспад мине мене, що сон глибокий.

Та ти прийдеш. Ти маєш стільки вроків.

Аж ріки набирають з тебе сил.

А я розтану. Все ж таки ці роки

Волають ґвалт, стирають нас на пил.

Земля – криваве відображення небес –

Сюди несе потоками всі біди.

То край мій позбувається сердець –

Водохреще міняє стать Ізиди.