***

Ось тобі й маєш – ранок.

Думки ще від сну запухлі,

на кухні не миті кухлі,

і час готувати сніданок,

та кран захворів на бронхіт.

Лунає хрипкий його кашель.

Єнотовидний кіт

не хоче вчорашньої каші.

Ось тобі й маєш – “Привіт,

Чи є хто живий удома?” –

знайома прийшла, мов втома,

подивитися, як холоне

зґвалтоване ліжко,

не звертаючи й трішки

уваги на прокльони

мого плаского обличчя,

перетвореного сном в налисник,

говоритиме, мов навмисне,

про внутрішні протиріччя,

Про пікантні подробиці

вчорашньої ночі,

про те, що у світі робиться...

А я лише знати хочу,

як лікувати крани…

Ось тобі й маєш – ранок.

***

Пухнастий у хмаринку тротуар

по ньому йду занурюючись в вись,

а вітер шепче в вуха: "не дивись,

а лиш тримайся за краєчки хмар".

Пливе собору маківка вгорі

чи унизу … вже хто його збагне!

Цей дивний вітер плутає мене,

я йду туди, де тануть журавлі.

Таке буває дуже часто в снах

і лише випадково на яву.

Дивись, літак викреслює криву -

пухнастий тротуар у небесах.

МАМА.

1985.

Ведмедик з плюшу,

Кавуни і груші,

Оси

Боляче жалять.

Рештки серпневого жалю.

Осінь.

Час до школи.

Від тебе?

НікОли-нікОли!

Не лякай так, не треба,

Мамо.

1995.

Автобус до міста і баби з мішками.

Ну, що ти, приїду,

приїду я, мамо,

Не плач, досить,

На канікули.

НІколи... нІколи...

Ще болючіше ніж оси.

2000.

Телефонні розмови фрагментами болю.

Ми з тобою уламки одного магніту.

Я в житті не така,

Як сьогодні з тобою.

Ти чекаєш дзвінка.

Я боюся дзвонити...

***

Ти прийдеш знову.

Я мовчу своє "навіщо?"

Ти скажеш "Здраствуй",

"як живеш?" і "що нового?"

Я відповім:

"Почервоніла листом вишня,

Дуби іржаві, я жива,

і більш нічого"...

Холоне день

і темно вже о п"ятій.

А ти прийшов.

І що це- звичка чи потреба?

Я ставлю чайник на вогонь.

пусте питати.

І я мовчу свеє "закохана у тебе"

Ми розмовляєм ні про що

напевне вічність.

Ти, мабуть також щось мовчиш,

але що саме?

Ти підеш знову.

Я назву це словом "звичність".

І ляже прірва із мовчання межи нами.

8.10.03