[ останній дощ ]

химерних

_________ хмар

______________ похмурі

_____________________ храми

збудили дощ,

___________ а потім - грім

бив,

____стукав

__________ в грозові тамтами

і стегна грів

__________в солодкій грі

дів-блискавиць,

______________що в танці блиску

крутили

________ крапель

________________ карусель,

де ніч -

_____ як яблуко -

______________ повисла

над

____світом

__________ стомлених

____________________ осель...

при образах

___________ хреста з

___________________ віконця,

слова молитви

_____________ по свічах

стікали:

_______ «Боже-охоронцю,

спаси й помилуй…

_________________ ще не час»...

[голодрами]

сонце очі сховай

за повіками хмар

надвечір’я

багрянять заграви

сивий місяць вівчар

випускає з кошар

зір отари

на неба отави

острівки полонин

ікебани прощань

зачіпають

верхівками зорі

ніч торкнулася дня

Інь зустрілася з Янь

сонце темне

а тіні прозорі

зріле листя спада

у жовтневих садах

тільки яблука

журяться пізні

чом не зорі вони

і з дощем восени

опадають мов сльози

на тризну

ось і осінь прийшла

надвечірна імла

літа пахощі

здибала в сіні

де Церера й Морфей

в голограмах тіней

грають вдвох

голодрами осінні

[ шахові поля ]

вільний крок по клітинкам щоденних - не біг,

не спіши – на війну не зібрався Мальбрук.

хід обдумай не раз, щоб суперник не зміг

мат у відповідь дати...

до потиску рук.

в чорно-білих тонах дні і ночі розпук,

з краю в край королівства - чорнОзем і сніг.

ні морозам, ні спекам не стримати рух,

орють «чорні воли» -

не один з них поліг.

їхня доля одна - до межі перти плуг,

та вона, наче марево, суне десь в бік,

бо беруть і деруть дупло-мати за «фук»,

і ні в свиті, ні в світі

їх не меншиться лік.

на гросмейстерський «рейт» не вплива якість вин,

в чорно-білім вбранні у сорОк карнавал -

тільки брязкальців блиск золотої канви

їх п'янить... і шумить,

мов шампань, голова.

у таємних інтригах дворів королів

в комбінаціях розуму - крики «пся крев!»,

а прості пішаки на роздоллі полів

офірують на примхи

своїх королев.

[ на рівні підсвідомості ]

не витрачай слова -

я погляд твій ловлю

і розумію зміст

записаний на вроду.

букетом відчуттів

з мовчанням гру люблю

і відкриваю сейф

твоїх думок без коду.

лиш відблиском очей

чи кутиками вуст

твій образ перейде

в тривкі безслівні мандри.

розгадую тебе,

дивуюсь і дивлюсь

німе кіно

із двадцять пятим кадром.

як порух теплих вій

провіє навпіл мить,

і упаде дощем

коштовного каміння...

ти слів не говори –

ми проживем без них,

бо є святе

між нами розуміння!

[ snow | сно-у-у-у-у]

де ходила вона -

ти проходив один,

недозріла весна

у потоці хвилин

вирувала, а сніг

розгортав її слід,

ти ступити не зміг

у гарячий той лід,

де зеленим теплом

огортались тіла…

провидіння вело

по стежках до тепла.

не догнав, не піймав,

бо потік її крок -

залишилась зима

у потоці думок…

відбивалась луна

у питанні з двох слів:

де вона?

де вона

знав той сніг

по весні…

[ теорія примирення ]

Виходячи з теорії відносності,

ти

закривала двері не мені,

бо з цього боку

залишались в космосі

від рук твоїх

обійми духмяні…

І кукали

між скронями зегзицями

твої слова

про незворотність рік,

що їх крізь серце я у душу вицідив

як мед бажань,

у стоголосий рій…

Я пив їх звук,

бо я такий за вдачею -

переступлю межу

і вип’ю трунку лжу,

в останню мить

Ейнштейнові завдячую

і … язика (відносно!)

прикушу…

[ А в е ]

...я римую

до «сонця» -

«серце»,

бо зимую

з дощем тропічнім

і, здається,

так буде вічно

а, можливо,

то все здається -

злива стихне,

громів відлуння

відгуркоче,

бо час відносний:

сивий лунь я

ніяк не звикну,

(ще не хочу?!)

але вже осінь.

...і гримую

під «сонце» серце -

акт прощальний

у цій виставі:

грима рима,

а серце б’ється,

такт останній…

О, небо, Аве…

[ мУчительці ]

зачепилось за словом слово,

понеслись у відьмацький вир:

зачаровано-примусово

виростає лавино-вірш.

десь спіткулися, десь притерлись

зачепились за кому десь...

не засну, бо вони приперлись -

впав у прірву робочий день,

і до ранку не склею очі

бо спасіння давно нема,

стали ночі віршевотворчі -

міцно відьма мене трима…

[ душа ]

…знімілі очі гладить дивна ніч,

торкає сумом зоране обличчя…

відходить тінню назавжди у віч -

ність, в свічадах тиш запалюючи свічі,

твоя душа - ще тепла від бажань,

кружляє, квилить, горнеться в останнє

до плоті, в жили, де жила... і жаль,

що судний день після зорі настане…

…і витирає зронену сльозу,

малює крейдою по стінах і по скронях

твою дорогу - хресну й голосну,

і тулить увесь світ в твої долоні…