[ Ян - Інь ... як віСЬ кохаНЬ]

сьогодні деНЬ твоїх відлуНь

і відображеНЬ -

шугає тіНЬ (як лаНь чи луНЬ?)

зізнаНЬ і вражеНЬ…

мою би ліНЬ у твій полон,

у лоно мушеЛЬ,

в тепліНЬ-купіЛЬ твоїх долоНЬ,

у ріНь зворушеНЬ,

щоби відчути поміж хвиЛЬ

сумліНЬ свідомісТЬ,

глибіНЬ - під кіЛЬ й печаЛЬ весіЛЬ

забраТЬ натомісТЬ,

і в даЛЬ бажаНЬ і воскресіНЬ

сяйнути птахом,

я - в деНЬ, бо Ян , ти - в ніч, бо Інь

"із" добрим знаком…

[ їжачки в тумані ]

набої кінчаються…

__________________згадки-Гавроші -

___________________________________відроджені

туманом «еЛеМу» -

___________________бредуть їжачково

_____________________________________ у тернах ожин,

торкають колючками слід

________________________ на стежинах несходжених

у темному лісі алюзій,

_____________________ шукаючи відблиски рим…

натхнення приходить

___________________ під звуки старого «кондішена»,

і свіже повітря

______________у ніздрі

_____________________ цикадного літа тече

із пам’яті сот,

___________ відкладаючи стомлену тишу

______________________________________ на

слова мовчазливі

________________ й думки

_________________________з автоматно-зримованих черг.

[ бо ]

ми не вічні…

___________свічки

_________________на свічадах лишають снотіні,

__________________________________________а тіло,

ніби схованка душ,

________________потерпає від рвіння-горіння

_________________________________________та мерзне таки…

біля царських воріт

_________________на похилені голови

__________________________________креслиться світло

і потоком метеликів

__________________плине,

________________________щоб стерти мирські

__________________________________________заблукавші думки

про своє та чуже,

________________про таємне та грішне,

___________________________________про справжнє і щире,

про забуте минуле

_________________й теперішнє в мріях

___________________________________на відстані

______________________________________________клаптиків снив,

бо помазані ми

_____________всі однаково ним

____________________________ - тим самісіньким миром

і рожденні на ять

_______________розпізнать

_________________________і повірити в Нього -

__________________________________________найбільшого з див…

[ стрілка ]

...заб’ю круту з поетом «стрілку»

бо Магомед йде до горИ,

і краще гір - є жінка тільки,

котру ти ще не покорив…

...в дискусії вступати ліньки,

бо на поверхні це – отож:

всі неприємності від жінки,

але й приємності також!

чим "ні-про-що" вести дебати,

до сонця піднесу свічу -

про гори ліпше помовчати,

а я про жінку промовчу…

[ запах жінки ]

запах жінки

__________ cонливо

__________________ в свідомості тропіках

віддає яблунево -

_______________ ні краплі

_______________________ “пайн-епела”…

огортає

________ оголені

_______________ опієм

_____________________ опіки

і травнево

___________травмує

____________________отравою-трепетом,

як згадаю тебе,

________________то лишаюсь під допінгом…

штурмуватиму біль

_________________ (в поливні понеділки?)

_____________________________________ той піковий,

посковзнусь

___________ поміж злив швидкоплинучих

____________________________________ згадкою,

бо пливе у вікно заметіль

______________________ яблуневою цівкою,

і затісно від нього –

_____________________від твого

_______________________________весняного запаху,

я насичений

_____________ним,

__________________ніби місяць вповні,

__________________________________ ніби ліками…

тільки

_______стрілки

_______________ і час

____________________не тікАють до тебе,

_____________________________________ а тІкають?

[ павутина ]

Доля мінлива:

погані дні чергуються

з дуже поганими.

Лілі Томлін

на зимові квартири ніколи курінь не зміню,

бо на кухні в шість метрів не вмістяться відблиски іскр,

від ялинок тепло із прадавніх родовищ вогню

пірамідно не здійме у небо думок обеліск...

я не зможу шпалерно тулитися тут до стіни,

чи висіти у просторі неба як штора крива,

і ловить в телевізорі зорі каналів війни,

де на "серці" "кулак" "антрацитову гниль" розбива...

і чадіти від дружнього газу з комфорок брудних,

павутину торкати схололих ребер батарей,

і вмирати, закутавшись в клітчатий коц як в рудник,

й видихати сто днів про-метанову смерть із грудей...

краще в гори піду - у полон смерекових газдинь,

хай сліди до моєї колиби заніс білий сніг:

тут залишусь і з лісом, і з небом - один на один,

щоб не чути як стогне від старості дивний цей світ.

[ рік Миші настане не завтра ]

я бавився в мúша і кішку,

тікав з твоїх лапок щодуху,

коли ти мостилась на ліжко

щоразу ховавсь під подушку.

ти нігті під лаком кровила

об хвіст мій як гналася дуже,

ти знала, що в ньому є сила,

яку вже нічим не долужиш.

подряпини в рани зростали

і часто здригалася тиша,

як зуби твої досягали

кінця свого дивного мúша.

не хочу кривити душею,

признаюсь, бо було приємно,

що звав тебе тільки моєю

і думаю це не даремно.

бо знав я – усі твої ласки

були на межі мазо-садо,-

змінити не зможемо казку,

але наяву ми поладим.

я вдячний твоїй господині

за зміни такі в полюванні -

ти сита вже «віскасом» нині

й муркочиш собі на дивані.

--------------------------

щось дуже закоханий мúша

і кішка також ідеальна?

читач, придивися пильніше

чи є ця картина реальна?

чи може хвостаті істоти

не вміють у мирі прожити?

і миша сіренька, і котик

кохають обоє, бо ситі.

як в мúші кавалок є сиру,

є «віскас» у кішки рудої,

то їм не далеко до миру,

є щастя - і добре обом їм.

--------------------------

в наступний рік жовтої мишки

бажаю ощадної книжки,

на норкові шуби Вам знижки,

й коханого «мишу» не нишком

під ліжком, а офіціально! - на ліжку!

[ голос крові ]

слухав голос дивний твій і чистий,

ніби звук тонкий дзвінка дверного:

на тонах високо- цимбалістих

ти терзала спокій ймення мого.

в дверях скло вібрації сприймало,

як мембрана в радіо-колгоспник,

і здавалось вибухи напалму

до вітальні завітали в гості.

голову ховав я, наче в битві,

щоб не зачепило ненароком

твоє слово - гостре ніби бритва,

рикошетом кулі чи осколком.

і, коли набравшись сили духу,

різко в кухню відчинив я двері -

ти була в зеленці ніби «духи»,

обстріляли твого БТРа.

твої губи теж були зелені...

ніж кухонний з крапельками крові

обеліском витріщивсь на мене

ніби на могилі м’ясникові.

на столі, віддавши богу душу

ще за Атлантичним океаном,

красувались мерзлі ніжки Буша

п’яно-сині, а чи синьо-п’яні.

пригорнув тебе, моє кохання,

«ти ж не вперше пальчик ріжеш здуру…»

...тиша почалась з твого мовчання,

як прикрив цілунком амбразуру.

Блукання в окулярах серед тіней

Заблукати в місті серед вулиць,

Одягнувши темні окуляри…

Йшов на сонце - доля відвернулась,

Боком заховалася за хмари.

Перехожим заглядав я в очі,

В них блистіли сполохи вітринні…

Шлях хотів знайти як найкоротший -

Виграв мить, але програв години.

Краплі поту на чолі як грона,

Стигли в сонці та думками стислись,

Не солодкі, а як біль солоні,

І терпкі, і навіть перекислі…

Місто пастки ставило даремно,

В лабіринтах сірих стін подібних

На великі камяні дерева,

Де гілками жалюзі на вікнах.

Зупинитись і зібратись духом?

Роздивитись в глибину кварталів?

Запитати правильність маршруту?

Де мета? Куди звернути далі?

Та назустріч йшли одні лиш тіні,

Їх обличчя в німоті незмінні…

Тіням окуляри не потрібні,

І вони втікали за промінням.

…Скинув окулярів перехрестя,

День тікав у вчора як в тумані,

Та вело мене далеке серце -

Зірка із туманності «Чекання»…

Мої кроки ніжили бруківку,

Що холола в сутінках прибулих…

Досить…Зупинив фантом- таксівку,

Сів у ніч. Вертаюсь у минуле…