* * *

Вами не було мені пісень

ворожила до схід сонця морем

та у горах заблукав персей

та орфей невиліковно хворий

Вами сни з вівторка на четвер

як ніколи віщщщі бо ніколи

бо пророцтва сонячних гербер

витоптали сніжно-чорні коні

Вами не було мені химер

привороти потім потім потім

Ви один чиї сто сім імен

хвилями ннаписані ні гроті

* * *

Усі подарунки і квіти залишили вчора

по чорному шовку сьогодні малюємо світ

це буде вітрило на клятий зачовганий човен

для зношених крил битих тіл і розхристаних літ

вони струхнявіли літа марноліття і крила

і постіль по чорному чорна як очі весни

але заквітчалось коханням зрадливе вітрило

спокорений вітер із першого подиху зник

так тихо тепер так надійно напевно довіку

ми будемо разом подалі від марних бажань

що може насниться мені неприрученйи вітер

і човен де всі подарунки і квіти лежать

* * *

Тролейбус іде на захід

до моря з вина черемхи

до дому зі срібним ганком

асфальт поступово зникне

водій заблука у світлі

ми підемо далі пішки

навпроти лампади сонця

ми винаймемо будинок

зі срібним дорговказом

і станемо жити разом

ти будеш ловити зорі

я буду латати сіті

якщо цей маршрут насправді

до моря з вина черемхи

до сонця завбільшки в сонце

* * *

Нам лежати у високих травах

і снувати павутиння слів

небо гаптувати солодкавим

доки місяць срібло не розплів

нам померти у глибоких росах

до схід сонця і до каяття

а тоді внесе простоволоса

наше ненароджене дитя

* * *

Мовчи до мене так як ти мовчиш

щоб тиша лунко рвалася на рухи

німіли руки звуки і вночі

лягли на дно скаліченого слуху

щоб у мовчанні виростили дощ

сплели тенета тиші із ромену

на ліхтарі серед зарослих площ

різіп”яли луну мовчи до мене

* * *

Вогкий мох а під ним труха

хрипко дихають теплі стіни

припікають осінні тіні

перші прожилки на руках

в облетіле вікно земля

випромінює чорне світло

доторкнися до цього світу

у надії нових проклять

не підлозі муркоче крик

мох квітує до сходу сонця

щоб мгла малювати сон цей

на поточеній днем корі

* * *

Я вражена мій герб на порох стертий

відьмацьке полювання на порі

нехай святиться день цієї смерті

в ім”я святого скону і доріг

мій враже співчуття лиши для снігу

і загаси за упокій свічу

зостав химеру у нічному лігві

аби ніхто ні думки не почув

* * *

Не знаю звідки цей подих долоні

ці чорні очі відлуння молитви

плакуча скеля і вітер солоний

примусять сни покаяннями литись

торкнеться спомин гарячої шкіри

нікого більше ні ката ні жертви

ні знаю звідки ця зимна покірність

коротка пам”ять пробудження стерпить

* * *

Тоді догоріли вогні доріг

до сонних багать підступили роси

купальські скарби залишила просто

на сховку поріс молодий пирій

ти знаєш даремні прокльони рук

примарні права на чужу клейноди

коли на світанку вологі ноти

за спечене горло беруть

на чатах заснув полохливий час

поранили шкіру зелені леза

тоді почали танцювати плеса

і навіть останній вогонь погас