ВІНОК ЦИБУЛІ. ОСІНЬ ЯК СОНЕТ...

Оксані

1.

В упалім листі плаче сатана.

Червоні очі дивляться з дороги,

Упале листя лижуть – сніг підлоги –

Шукають в листі золотого дна.

Опале листя – це ще не весна.

В опалім листі – літо, ліс, пологи

Забутих скавучат. Дощу тривоги

Паде на мене золота стіна.

А на траві Уляня хоче спати.

А на корі чорніють темні ґрати.

І горло дре кривавий корок-рик.

Упале листя має присмак вати.

І хочеться руками розірвати

Забутий на дорозі черевик.

2.

Забутий на дорозі черевик

Забути на дорозі не хотіли.

Текли проз небо вересневі Ніли

І павутиця вилась на патик.

Фасулі крапотіли на карник.

Свою тривогу хрипко крапотіли.

У білій травці коні землю їли –

Тягнули довго дерев’яний смик

Через горби верби у ніч і далі.

Ревуть ровери, кришаться педалі,

І ланц паде на землю як на цвик.

Читай прошиті золотом коралі.

Перо. Папір. Чорнило. Сіно. Ґралі.

Масна підлива на шорсткий язик.

3.

Масна підлива на шорсткий язик

Веде мене по глині бігло-біло.

Як яблуко твоє пахуче тіло.

А очі – золотий медовий скрик.

Просторо і прозоро, як лилик

У теплій хащі золото тремтіло,

Мочало в хащі світло і невміло

Мовчав у хмарах юний молодик.

А я ламаю корогами кригу

Беру і їм горєчу мамалиґу.

Бо ти єдина. Чуєш? Ти – одна.

Вино в каламарі. Розкрию книгу

Старим ножем чи розторочу знизу.

Ти мій оргазм і я сягаю дна.

4.

Ти мій оргазм і я сягаю дна.

Сади в ярах. Сади на верхотурі.

У Ляні очі не бувають хмурі.

Бувають ясні. Сонце б’є з вікна.

В упалім листі плаче сатана.

Погладь його чупри зелено-бурі.

Дощі його душі жадають бурі.

В опалім листі спить озимина.

Її розбудитьмушка, як теплові

Незатишно буде в сирому слові

І вибухне розкришена стіна.

Збери губами меньку цівку крові –

Малу родзинку у гарячім плові –

Бо ти – моя краплина, ти – весна.

5.

Бо ти – моя краплина. Ти – весна.

Ти годна все у сніг і перед снігом.

Всити мене своїм жаданим хлібом.

Вмочи мене у шовк свого вина.

Прийде з полів вогка старовина

І стане в образах зеленим німбом.

І образи – і обриси – як ніби

Черешня захотіла до вікна.

Але вінок цибулі. І джмелі

Уже рознесли солод по селі.

І засолили капусти. І зник

Тонкої павутиночки політ.

І п’є зубами зголоднілий світ

В сухій пустелі золотий арик.

6.

В сухій пустелі золотий арик

Перебирає струни на постелі.

Маленький хлопчик пальчиком пастелі

Малює. Чи Уляня? Хто не звик

До верхотури, той у ямі зник

І видивляє золото на стелі.

А мама каже: “Я тобі постелю”.

А тато каже... Татові гаплик.

А я тривожу мурашині двері.

Чорнило сохне на сухім папері.

Чорнило -- сонце. І чорнило – крик.

І – вивільнений – плачу: дуже, very.

І чуюся як сон в глухій тетері –

Забутий на дорозі черевик.

7.

Забутий на дорозі черевик

Проник у глину, у пісок і воду.

Червоні очі нюхають свободу.

Свобода з несвободою на ви.

В дерева плещуть золоті курви.

В долонька плещуть вилупки народу.

І їм несуть на таці нагороду –

І їм несуть на таці нагороду –

Смак маракуйі, повної черви.

А я міркую: Ляня – наше світло.

У ній прадавнє золото розквітло.

У ній набухло море. І вона

Перевершити має наше літо.

Розкрий мене своїм зеленим вітром.

То я -- ти чуєш? Я сягаю дна.

8.

То я – ти чуєш? Я сягаю дна

І гори хмар на дні перевертаю.

Я маю силу і не маю краю,

Не маю стриму – буря навісна

Мене жене у море, як весна

Жене у світ траву. У білу зграю

Жену себе.жену. І там згораю,

Бо ти мені єдина, ти – одна.

На верхотурі арматура. Кров.

Архітектура. Двері за горов

Ведуть на сходи як на лоно лами.

Уляня каже слово “а”. любов

Мене толочи. Я толочу Снов

І розкриваю золото коржами.

9.

І розкриваю золото коржами,

І розриваю криги білим димом.

Тече трава зеленонесходимо.

І хочеться погрітись коло мами.

Поськайте, мамо, душу. Вечорами

Свічки сліпуют. Двері за калимом

Нема коли заперти. Піліґримом

З горба на гріб іду. Іду з торбами –

Шукаю щістя і благаю знову –

Верни мене додому на покрову

До музики з зеленими очами.

Мовчи, мамусю. І купи корову.

Бо я уже не я. Наїмся плову

І кришу чорну кригу з порохами.

10.

І кришу чорну кригу з порохами.

Чекає там помениє на мене.

Всеношна. Смерк. І золото зелене

На куполи палає. Вечорами

Сидять сичі у мене за столами –

Стулили писки, бо вино перчене

Схилилась Ляня над моїм перстенем

І їсть себе кафовими очами.

Люби мене. Криши мене. Ратуй

В саду зеленомудрих маракуй

Ховай у глину і папір мене.

Нарви квіток чи в землю замуруй,

Бо я читаю щиро “Tantadrui”.

Твоя любов мою очами тне.

11.

Твоя любов мою очами тне

А губи в губи топлять теплу кригу.

А пальці палять теплу мамалиґу

І мнуть солодкі груди. Не мине

Ні солод, ні задуманість. Мене

Криши і плач, січи молитву тиху.

Потіш дощем маленьку коровиху –

Паси її нитками муліне.

Уляня розторочить клен і клин

І перемірить муром часоплин,

І дим розвіє вічними ланами.

Неділя. Вечір. Сонце. Я – один.

Дніпро зелене. Світло. Нікотин.

Кривий кав’яр кремує ворогами.

12.

Кривий кав’яр кремує ворогами.

Ті вороги – як вуші з миґдалю.

Пристань на мить і кинь мідяк у тлю

З прокислим ротом, вмитими ногами.

Червиве світло падає на храми.

На верхотурі вітер запалю.

Ридає дідо. Діти хочуть лю...

А ліс мовчить. Солоний голос лами

Мене роздер на голос і на слово,

І стало в горлі світло і сливово,

Пішли за мною люди з корогами.

Ішли за мною вельми ґонорово.

Мені приємно, бо мені ab ovo

Душа кровить і роздирає брами.

13.

Душа кровить і роздирає брами

І розкриває ноги, руки, ріки,

Русяві, чорні, золоті повіки

Летять і вереміють ліс над нами

У горлі маракуйі. Криптограми

Не знати нащо і не знати звідки

Деревами солодкої позлітки

Дуріють в листю разом з бахурами.

Уляня тче з позлітки верхотури,

А там зринають рукотворні мури,

Душа згрібає золото. Одне.

Уляня – тіп-тіп-тіп – годує кури.

Вона – душа дощу в душі натури.

І цей вогонь ніколи не мине.

14.

І цей вогонь ніколи не мине,

Як не минаж золото на стелі

І золото в душі твоїй. Морелі

Замружено язик стодоли тне.

Найпершу – здрілу – білий сніг ковтне.

Мала зрадіє і розкриє двері –

Як нитка сонетарна на папері –

Перекричить невмілого мене.

Але цибуля сплаче під ножами

Свою тривогу. Гола, без піжами,

Прогорне присмерк болісна стіна

І заніміє. Бо за крок – над нами

Біжить у хмари босими ногами –

В упалім листі плаче сатана.

15.

В упалім листі плаче сатана –

Забутий на дорозі черевик:

Масна підлива на шорсткий язик.

Ти – мій оргазм і я сягаю дна,

Бо ти – моя краплина. Ти – весна.

В сухій пустелі золотий арик.

Забутий на дорозі черевик –

То я. Ти чуєш? Я сягаю дна

І розкриваю золото коржами,

І кришу чорну кригу з порохами.

Твоя любов мою очами тне.

Кривий кав’яр кремує ворогами.

Душа кровить і роздирає брами

І цей вогонь ніколи не мине.

23-25 жовтня 2000р.

Чернівці-Тернопіль-Рівне.