День закоханих. Рано вставати.

По слизькому упевнено йти.

І на свято – роботи багато,

То ж пробачить нехай Валентин.

День закоханих: радість чи сльози?

Проведеш: наодинці чи вдвох ?

Для любові немає загрози,

Як нема її. (Вибачить –Бог).

В кулаку міцно серце тримати,

Розкривати його – для краси,

Із коханням – всіх інших вітати,

Сподіватись – на кращі часи.

І льодову сумну королеву

Припорошать торішні сніги.

Коли серце і нерви – сталеві,

Тоді все у житті до снаги.

День закоханих. Свято як свято.

Свято – з тих, що не мають мети.

Вже сказали про нього багато –

Що ж додати? – Ковток німоти…

13. 02. 2005.

День почався .Вибухає сміхом.

Молодість вирує навкруги .

Хоч і будні , знайдемо ми втіху ,

Радість ллється через береги .

Лиш під вечір набігає втома ,

Та немає приводу для сліз.

Завтрашня ще радість не відома …

Чи вчорашню викликать на біс ?..

16. 02. 2005

Чорною гуашшю вкрите небо.

Фарба не розмиється дощем.

Не старіє ніч . І їй не треба

В каталогах вибирати крем .

Не сивіє , хоч мільярди років

Свої коси чеше на вітрах.

І не спить : плекає інших спокій ;

Хоч і знає щастя, знає страх.

Від нудьги іще малює хмари,

Місяць – то уповні , то ріжок…

День – далеко. Ніч не має пари.

Делікатний в неї , тихий крок.

Погляд – це глибокі темні води.

Мова риб – до болю їй близька …

І хоробра ніби від природи ,

Та від сходу сонця – утіка …

10. 05. 2005.

Я не веду щоденників . Думки

Ношу з собою, щоб не вицвітали;

У лабіринтах серця залюбки

Не рились щоб і не перевертали

Прекрасне на потворне – навпаки,

На чорне – біле щоб не фарбували ,

Не несли сміття на мої квітки,

До меду дьогтю щоб не додавали.

А вірші – не щоденник. Крізь роки

Вони натхненно душу рятували.

Були в них зашифровані думки,

Які я не для всіх розкодувала .

8. 06. 2005.

Загубилися в рідному місті ,

І ні компас, ні мапа – не винні.

Заблукали … Мов зірване листя,

Закрутились у справах невпинно.

Номери телефонів – забуті.

Це ж не формули – вчити напам’ять !

Кожен з нас – на своєму розпутті,

Лиш зворотнього шляху немає.

Як дві краплі води ми … несхожі !

Нам полегшенням стала – розлука.

Я – повз тебе… Прості перехожі.

Ти – повз мене … Не візьмеш за руку.

Загубилися в рідному місті .

Оселилася в тілі утома.

Загубилися в рідному місті –

І обоє не винні ні в чому.

10. 08. 2005.

В моїй душі нічого не змінилось,

Хоч сон розбився об різкий дзвінок.

Годинник – став. А серце – не спинилось.

Хоч відірвалось листя від гілок.

Плаксиво не чекаю на розраду :

Розрадити могла б я і сама !..

А нестандартні ранні листопади

Вгамовує розважлива зима.

Та скло – бринить… Здається, зараз трісне …

Але – хто зрозуміє : скло? Чи сталь.

Питання димом у повітрі висне.

Летить за вітром зірвана вуаль.

8. 09. 2005.

В той день осіннє сонце пахло снігом,

І,як мурашник,метушивсь вокзал,

Розбуджений ходою,криком,бігом,

Неначе насувався дивний шквал.

За крок до мрії падати- не диво,

А диво встати- і зробити крок,

Щоб далі – поїзд-замок-вечір-пиво,

Додому – повний радості – дзвінок.

Де листя позолота на бруківці,

Здійснились мрії,стерлися жалі.

Це місто заберу на фотоплівці

І в рамочці поставлю на столі.

21.10.2005.

Бровари – Київ – Львів

Дарую і пораду,і розраду.

Створю нові слова – і поясню.

На губи теплі звуки,як помаду,

Наношу – і лишаюся без сну.

Проходиш ти крізь мене – тінню стала,

І за тобою – тінь твоя – біжу.

На мозок почалась думок навала

Під керівництвом пильним Міражу.

Прощаюсь – до наступної поради.

Коли згадаєш знову – пощастить:

І тінь тоді проявиться.У надрах

Єства твого опиниться на мить.

24-25.11.2005.

Горою стало на заваді

Те,не помічене колись.

Я буду безкінечно рада,

Що в темряві не видно сліз.

Що завтра все з’ясує ранок

І крапки наведе над І.

Із тисяч-тисяч забаганок

Він виконає – не свої.

У жменю набере проміння

І подарує – просто так.

Жбурну з вікна,немов каміння,

Немов гнилого суму знак, -

Похмурих снів нічні пригоди.

Зітре усмішка їх сліди,

Їм шлях назад перегородить

Не на сьогодні – назавжди.

3.01.2006.

Злилося місто у яскраву пляму,

Повітря відібрало. І кипить.

Нові думки поглинуло так само,

Як поглинає рік, годину, мить.

А гуркіт траси лає за провину,

То ж вуха затуляю мимохіть ;

Виховує суворо, як дитину.

Я – заперечую, тікаю від

Погроз, що не складу нудний екзамен, -

Звучать вони, мов застарілий хіт.

А місто , перетворене на пляму,

Повітря відібрало . І кипить.

19. 02. 2006.

День народження – в когось.

Подарунок… мені…

Посміхнусь-заспокоюсь

У думок глибині.

Ніби збій у програмі.

Гра – « Усе навпаки » .

Тільки антиреклама.

Не новини – плітки.

Стане погляду слизько,

Бо цей день – серіал,

Де незграбне дівчисько

Крикне : « Я – ідеал!»

У кімнаті для сміху

Сльози ллються рясні.

І віддали на втіху

Подарунок – мені.

23. 02. 2006.

І

Спить мобільний, бо ти не подзвониш,

Тільки тиша у вухах дзвенить.

І розтане зима у долонях ,

І окропить весни оксамит…

Ніч не битиме зорям на сполох,

А німою до ніг упаде.

Кілька місяців тому це вчора

Відбулося – не відаю, де…

Але сонця того не закреслю.

Між руїн не лікується біль.

Календар – надто точний та чесний :

Стерти дні ? – марнування зусиль !

… Вже за північ. Скінчилися фільми.

Звук незримий. Нечутний політ.

У компанії … з власним мобільним

Своїм снам задивляюсь услід.

8 – 9. 04. 2006

І І

Дурна попса руйнує зранку мозок.

На склі сьогодні сльози самоти.

І бездоганно весняним гіпнозом

Подіяв вітер : наказав цвісти.

Бо є найлегші пута – у кохання.

( Найлегші із найважчих ? Чи ?.. Дарма ! )

Ці пута – порятунок. Ні сльоза, ні

Широкий усміх їх не обмина.

Купую закордонний паспорт в літо.

У перші грози візу освячу.

На бланку ставлю підпис – оксамитом.

А мито … поцілунком заплачу.

13. 04. 2006.

І І І

Символ ночі цієї – стіна,

Що мовчить, не відлунює навіть.

Налетіла думок сарана –

Доїдати знесилену пам’ять.

Символ сходів таких – тихий крок,

Що самотність і тишу єднає,

І втрачає із часом зв’язок,

І ховається снів наших скраю.

Тільки символ початку – це дах,

Як не дивно . Нав’язливий спогад

Про непевність, прихований страх

І про перший примарливий здогад.

16. 04. 2006.

І V

( Відьма )

Блискучі очі – не твоя заслуга.

Їх засвітив небачений обряд.

Салон краси – за полем лісосмуга.

Розбурхав ніч волосся водоспад.

Життя дорога скроплена чар-зіллям.

Змагаючись, в атаку перейшла.

Несуть тобі букети – догодили.

( Хоч більше пасувала би мітла ).

І він приходить – ніби ненадовго.

Прив’язаним лишиться – назавжди.

Рецепт столітній, тож стовідсотково

Досягнуто жаданої мети.

Думки людські – розгорнута сторінка,

Як і людські бажання. І щодня

Шліфуєш, проявляєш, наче плівку,

Так хитро закодовані знання.

Шепочеш замовляння-скоромовку,

Досліджуючи вечора панно,

Тобі сьогодні приручати вовка,

А він – уже приручений .Давно.

29 – 30. 04. 2006.

Де взяти сили, коли сил нема ?

Даремно я оббігала крамниці.

« Такий товар не втримують полиці !» -

Так продавець запевнив жартома.

Що ж, не поклала сили під відсотки!

А хтось краде мій сон і, блідолицій,

До голови заштовхує дурниці.

І в магазинах – тільки пиво й шмотки.

12. 05. 2006.

Числа дражняться на циферблаті.

Затверділа подушка м’яка.

Знов рахуєш кути у кімнаті.

Сон шукаєш, який утіка.

Завірюха зірок закрутилась

І осипалась – за небосхил.

Не потрібні ні кара, ні милість

Від небес … Тільки трошечки сил.

На полицях нудьгують романи :

Не дадуть порятунку в житті!

Від безсоння зіниці – мов п’яні.

Серце гупає в груди : « Пусти!»

Світанкові холодні обійми.

Шлунок каву гірку – не прийма.

І туман вже нагадує слину

Від скаженства… Повітря зама-

Ло…А літо вдягнулося в кригу.

Розчиняється біль у дощах.

Незабаром – наступна відлига,

Та чи виживе жар – у льодах ?..

03. 06. 2006.

В’ївшись у залишки ночі,

Зірки сягає труба.

Ранку впізнаваний почерк

Пише про перше поба-

Чення в місяця з сонцем:

Променем – в свій записник.

Ніби на лук амазонці

Схід настромитися встиг.

Місто підкорене схоже-

Навіть без бою.Ще спить.

Сонце покинуло ложе –

Суміш дахів й верховіть.

Сходить на трон неквапливо,

Як в позолоті рубін.

Сипле невидима злива

З давніх небесних країн.

Тіні урозтіч тікають,

Гнані пташиним крилом.

Щедро фрагментами раю

Очі напоєні… Дном

Неба гуляють сновиди –

Хмари лілово-в’язкі.

Ніжне світанку повидло

Шум проковтнув залюбки…

23.06.2006.

Назбиралось ведмежих послуг –

Цілий кошик і повний віз.

І прогірклого цукру досить.

Не палає вологий хмиз.

Всіх очікує райський острів !..

Тільки острова того – пів!..

І реклама ведмежих послуг –

Це мобільний новий тариф.

25.09.2006.

Дерева вишикувались в чергу

Вздовж вулиці. Нове вбрання

Осіннє – кольорів енергії –

Тепер за знижками. Щодня.

27. 10. 2006.

Не бажав мені снів солодких.

Бо солодке на ніч – шкідливо.

Танцював у зіницях вогник-

Блискавиця. А сльози – злива.

Цього року зима – зарано:

І на вулицях, і в оселі,

І у душах… Та бумерангом

Знов повернуться дні веселі.

Нав’язався єдиний клопіт:

Всі сніжинки летять – на вії,

Щоб розтанути. Восьма…Сота…

Хто їх визволити зуміє?

07. 11.2006.

Найнезграбніша незграба.

Ти сама на себе зла.

Зачепилась за уяву,

Не спіткнутись не змогла.

Голос, крок – суцільне лихо.

Ґав ловила залюбки.

Утікла босоніж пиха,

Стерши пудру із щоки.

Найкумедніше – вдалося.

Найпечальніше – також.

І заплутався в волоссі –

Теж незграбний – сірий дощ.

15.11.2006.

І

Стуливши губи, німо ніч співає,

Без звуку грає на гілках дерев.

Лимоном місяць впав у чашку з чаєм.

А хмара гордовито, ніби лев,

Вляглася над дахами передмістя,

Де зграйкою сполохані думки

Злітають вгору : без «цвірінь» чи писку…

Дзеркала снів покажуть навпаки

Усе, що бачать, знають і відчують.

Серпанок таємниці через тінь

Проблискує, немов гіпнотизує…

А ніч – собі співає власний гімн.

26-27.12.2006.

І І

Всі гребінці – під подушками.

Всі наречені – у дзеркалах.

Зірка пливе до віконної рами,

Щоб освітити долю у снах.

Свято – без снігу. Світло – як пляма.

Страви нудьгують у тарілках.

Глиця нещасна – вже під ногами:

В капцях чиїхось чи чобітках.

Не ворожила тільки ялинка.

Пахла, блищала, та не цвіла.

Сни роздруковував зоряний принтер.

Замість парфумів – свіжа смола.

І І І

На знайомий маршрут уже стоптано –

скільки підборів?

Скільки снів, що, прокинувшись, вже не згадаєш?

Агресивна погода сьогодні гуляє

надворі,

Вітряними очима у вікна до нас заглядає.

Не вдалося зимі закріпитись на троні.

Від безсилої люті на сніг перемелює

зуби.

«Валентинки» собі надсилає, а більше –

нікому.

І собі вона тільки приємна і люба.

Сни зимові за змістом, чомусь,

однакові.

А зимові маршрути безглуздо прямі –

до нудоти.

І урвався терпець – на півсміхові чи

на півслові.

Опануєш себе, схаменешся :

Чого ти ?..

15. 01. 2007.

І V

Закодовані сни не дають відпочити.

Хитрі ребуси, - щоб не здавалось солодким життя.

Та до себе притягують, ніби магічні магніти,

І за будь-яким з них не приходить услід каяття.

26. 01. 2007.

V

Третя ночі. А тобі не спиться .

Магія поскиглює в куточку.

А у груди – ніби гостру спицю

Хтось забив. І діставать не хоче.

Підіймайся! Все давно чекає:

І свічки, й стрічки, і голки, й п’яльця.

Із дзеркал минуле витікає,

Ти – майбутнє ріжеш на кружальця.

Бачиш ворогів своїх обличчя

У глибокій чаші із водою,

Поки ранок судиться із ніччю

На листках байдужого алое.

19.02. – 02.03. 2007.

Із кишені випали хвилини.

Десь посіялись. Проростають.

А дороги на тобі зійшлися клином

Та із вирію повертають.

17. 01. 2007.

Ти поки режисер своєї долі.

Кого іще візьмеш зіграти роль ?

Чомусь твоє «Не вірю» стало кволим,

А очі – перевернутий бінокль.

Товчуться дні. І я – у тебе в кадрі.

Ти робиш відкриття, за котрим – шок :

Прихованої камери нахабство

Безсиле перед скромністю думок.

10. 02. – 11.02. 2007.

Весна крижаними обіймами

Лікує забудькуватість,

Спокусить твердими перинами,

Брехнею медовою в асьці.

А ти перечепишся (вкотре вже?)

Об власне дзвінке безглуздя.

Ковтнеш, не помітивши домішків,

Нектар із нових ілюзій.

19.02. 2007.

Сама собі дарую фрукти й квіти.

Сама собі підсовую стілець…

Я програю, хоч мала б чим покрити.

Всі установки зводжу нанівець.

Самотність в супермаркеті купую,

А силу, як не дивно, не знайшла!

Чиєсь ім’я знов згадується всує

І не стає живицею смола.

25.02.2007.

Заглядаю в електронну скриньку –

Навіть спам давно уже не пише.

Не знаходжу вирвану сторінку –

З пам’яті відроджуються вірші.

В небесах горить нове сузір’я –

Та ніхто, крім мене, не побачив.

Із собою – дивне перемир’я :

Хочеться порушити, одначе…

17.03. 2007.

Осінь була щедра, як ніколи :

Сонцем забезпечила, пейзажем…

Золото, тепло, музей, костьоли…

Щастя – мало штані камуфляжні.

Осінь не водила нас по колу,

Тихо муркотіла, ніби киця…

( Може – в інший вимір, по приколу?)

Ніжно заглядала у зіниці.

Зупинявся час – наскільки треба

І нечутно серце гуркотіло.

Дихати встигалось – ледве-ледве :

Просто швидко їхали. Зі схилу…

17. 03. 2007.

Дивлюся : не всі ви скисли ще?

От зараз вам … намалюю!

Уявне таке чистилище –

Півколо. Ми – глядацюги.

Абсурдних цяцянок річище –

Непевне. ( А може – ну їх?..)

…Людина з пташиним прізвищем

Усе про сумне – жартує…

17. 03. 2007

Дикувато стояла осторонь.

Берегла себе, як уміла.

В прямокутно-картоннім просторі

Аж кипіло.

Чи безпечно – не усвідомила –

Замерзати, як перші квіти,

Під новітньою забудовою,

Коньяку – не просити.

20. 04. 2007.

Зовсім несподівано-незнано

Всі здалися під ударом злив.

Сурогат курортного роману

Ненатхненням очі заліпив.

3-5.05.2007.

Утікати від себе – в себе.

Не дивитися – навіть сни.

У дитини – конструктор LEGO –

Це життя - у руках весни.

05.05.2007.

Спасибі, що помітив, зупинивши

Моє шаленство – за півкроку до…

Вдихаючи тебе, я видихаю – вірші,

А світлі сни старанно підгодо-

Вую, підживлюю – думками.

Гримаса болю в усміх перейшла.

Із серця впав (дорогоцінний?) камінь –

В траві не дошукатись. І не сла-

Бкими виявлялись руки й рухи,

А просто – обережними. Спокус –

Незміряно було, та – перебути,

Перетерпіти, слухаючи пульс.

У нереальній грі розквітлих вишень,

При наступі ста тисячі утом…

…Вдихаючи тебе, я видихаю – вірші.

І замість крапки ставлю безліч ком.

11-24. 05.2007.

Борг за тепло вчора зріс удвічі.

Сонце примусило дати здачі.

Так за секунду мине сторіччя.

Відповідь – буде. Чекання – плаче.

Можна – письмово. Або ж – у вічі.

Справжнє обличчя тоді найкраще

Видно, коли ти наосліп кличеш

І я обличчя твого не бачу.

Від несподіванки отупівши,

Звук побоявся себе злякати.

Темряви згусток зі згустком тиші

Спільно замовчали час і дату.

16.05.2007.

І наплювати вже на спокій

(чи й не було, а може – зник?).

Його порушив синьоокий

Вільнолюбивий степовик.

Гарячий вітер у кишенях

Розпалював підбірку мрій,

Коли на швидкості скаженій

Закляк у горлі вигук : «Стій!»

Непевна сонячна примара

Намалювала міражі…

Але не пахли перегаром

Слова, довірені душі.

24.05.2007.

Від сьогодні – не м’який, мов глина,

На свій лад не зліпите мене.

Вже удар не пропущу у спину,

Якщо блиск холодний промайне.

Шкрябали по нервах псевдодрузі…

Зірваний із шиї талісман

Обітру від пилу. І папузі

Приводу для глуму вже не дам.

Від лояльних марень стрепенуся,

І – нещадно, різко, як батіг!..

Тільки виродку, що відвернувся,

Знов у каву плюнути… не зміг.

26. 05. 2007.

Есемески розпадаються на літери…

Хто підкаже : який час розпаду?

Тільки ті, що із пам’яті витерли,

Повертаються вчасно – за розкладом.

02. 07. 2007.

Безсонні зіниці –

Розширені:

Зчитують – ніч.

По сторінці.

І прірвами

Білими

Слова розірвані.

Па-ра-ліч

Комп’ютерний :

Завис.

Зміст –

Переплутаний.

Читай – навскіс.

Дрімота…

Робота –

Підписана.

Іменами, числами…

Тут – курсивом:

Красиво!..

Чорне. Біле.

Набридло.

Ос-то-гид-ло!..

Роздруковано.

Зачиню вікно:

У кімнаті,

У комп’ютері.

Лампи, люстри

Вимкну.

Зникну.

Спати.

02.07.2007.

Дощ ставить крапки –

На усьому.

Себе ненавиджу,

Бо крапку

Вліпила здуру не на тому.

І не курсивом,

А в р о з р я д к у

Паскудна доля

Пише вірші

Про мене –

Вишкірившись надто :-

04. 07. 2007.

Засипалася цукром – рана,

З рейок сходив чумацький віз.

Ти сказав, що це просто – карма,

Я ковтнула пігулку сліз.

14. 07. 2007.

Опускався пір’їнкою вечір

І наплічник був легший за сон.

Тільки тиснуло небо на плечі

Незліченною кількістю тонн.

Шепотіли пробиті колеса…

Миготіла цигарка в пітьмі -

Порятунок найперший від стресу

І думки підповзали – чудні…

20. 07. 2007.

Однакова погода у кімнаті –

На всі часи. До чисел ще не звик

Мій календар. Годинник двадцять п’яту

Годину у добі на смерть прирік.

Холодний дим здійнявся від цигарки

І на обличчя ляпасом осів.

У будень – не існує кавоварки,

А також сонця, посмішок і злив.

Кристалізує смуток у надію

(За графіком) - невидимий концерт.

Ще мову цю не вчу, й не розумію,

Та вже слова загорнуті в акцент.

31. 07.- 01. 08. 2007.